За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Пройшло близько години. Дівчина піднялась і заглянула в смиренне вродливе обличчя свого чоловіка.

Спить.

А от їй не спиться. Спогади про ці дні її потихеньку згризають. Закриває очі і бачить лише кров, лише звіриний оскал короля.

– Ти чого не спиш? – сонно запитав Торіан, навіть не ворухнувшись.

– Не можу.

– Кошмари?

– Краще б кошмари... – чоловік подивився на неї. – На жаль, спогади. Коли ми звідси поїдемо?

– Завтра. Обіцяю. Я не збираюсь далі грати в його ігри і не дозволю більше нашкодити тобі.

– Торі, – дівчина не знала, як продовжити. Не хотіла лякати його своїми думками. – А ти ж знаєш дорогу до монарших покоїв через таємні ходи?

– Я теж про це думав, але не вийде. У нього в спальні завжди чатує пара вартових.

– Боїться, що з ним вчинять, так само як він колись вчинив із батьком?

– Так.

– А ти взагалі зміг би?..

– Так, – не роздумуючи ні секунди відповів він. – І я це зроблю.