Українська література 17 століття - Автор невідомий

Читаючи кроніки польськії, знайдеш о том достатечне, як поляці руськії панства поосідали, поприятелившися з ними і цорки свої за русинов давши, через них свої обичаї оздобнії і науку укоренили, так, іж Русь, посполитовавшися з ними, позавиділи їх обичаєм, їх мові і наукам і, не маючи своїх наук, у науки римськії свої діти давати почали, которії за науками і віри навикли. І так помалу-малу науками своїми все панство руськоє до віри римської привели, іж потомкове княжат руських з віри православної на римськую викрести-лися і назвиська й імена собі поодміняли, яко би ніколи не знайшлися бути потомками благочестивих прародителей своїх.

А за тим православіє гречеськоє озимніло і в згорду прийшло і во занедбання. Бо теж зацних станов особи, погордів-ши своїм православієм, до врядов духовних приходити перестали, але леда-якого на них вставляли ку волі только самому посполитому чоловікові. За чим наступували на столиці митрополитове і єпископове неіскуснії, не такії, якії ісперва бували: мужі святобливи, архимандритове київськії, за которих старшинства й інокове бували люде живота святобливого, так іж просіяли добродітельми своїми, а по смерті їх великії чудеса у гробах їх чесних дієвалися, яко то й тепер знаки того суть у Києві. По которих благообразних і по-, движних лінивії і-недобрії настали. І так за ними порядки церковнії у забвеніє прийшли: книги тії, що є ще їх позостало, порохом припали, і все набоженство прийшло ку взгорді, так іж не. тільки стану шляхецького, але і простого люде стану у іновірство й отщепенство приходили, од духовких соблаз-нені будучи.

А в тих часєх тиж панство грецькоє світськоє прийшло в руки сарацинськії за гріхи християнськії. Однак кгди юж тот тиран утвердив своє панство по часі, же Константинополь пуст був (бо кгрекове розбіглися були), зобрав поганин люд до купи, позволив, аби патріарха на столиці своїй сидів, владзу духовную аби тримав, монастирі аби цало зо-стали і в них духовнії спокойне сиділи, дань певную, то єст по червоному од особи давши, вольні не только набоженства, але і ремесла, кгрунтов, з которих поживеннє маєт хто, аби заживав кождий, позволив, аби обичаєм становним люд посполитий патріарху обирав, а од патріархов трьох був посвящоний і од нього потвержоний. Так то так бог предивним чудом устроїв, же тот поганин, которий головним не-приятелем вірі Христовой єст, а так, рад не рад, яко пес чужих скарбов, сам їх не уживаючи, сторожем єст і розхоща-ти їх нікому не допущаєт.

През довгий час святійшії патріархове панства нашого не навіжали особами своїми, только през посланцов своїх. А теж митрополитове, кождий з них одержавши митрополію од господаря, короля польського, по благословеніє до вселенського патріархи до Константинополя завше посилали.

[У] то [т] час, по зезволенню божієм, благовірний князь Константан Константинович 7, в святом крещенії нареченний Василій, княжа Острозькоє, поревновавши благочестивим родителєм і прародителєм своїм, маючи в дому, в князстві св®єм острозьком, єпископію острозькую, з продков своїх, также княжат київських, ідучи, у православной вірі: непре-мінно з продками своїми будучи утвержений, єпископію уфундованную і маєтностями опатренную і на многих місцях монастирі в них іноці, взбужои будучи духом святим, умислив утвердити православную віру, продками своїми вездє уфундованую. Найпервій старався у святійшого патріархи, аби ся здє дидаскалов ку розмноженню наук вірі православ-ной зослав, а оп на то маєтностями своїми ратовати надо-ложепня на то не жалуєт, як юж збудував школу, шпиталі, маєтностями їх надарив. І так науки словенськії і грецькії у Острогу заложив, друкарню собрав, со благословенієм і зосланням патріархи вселенського тоє все заложив.

І так почав святійший патріарх константинопольський

о овечках своїх старання міти, которії ся до нього утікали. А видячи його таковую гарячую милость, святійший патріарх до церкви божеєй часто а часто його навіжав, утвержав посланцями своїми і письмени своїми.

За чим і великий король польський 8 святобливої пам’яті княжаті його милості привілеєм то злецив і поручив, аби преложоних духовних віри своєї завідував а за його залецен-нєм митрополії, єпископії роздавати людєм віри і послушенства кгрецького обіцяв, яко ж і давав.

За чим православіє наше почало було просіявати, яко сонце. Люде учонії почали були в церкві божієй показуватися, учителей і строїтелей церкви божої книги друкованії почали множитися. Що бачачи, святійший патріарх тим частій призирати почав, дидаскали мудрими обсилав, а наконець святійший патріарх Іоаким антіохійський первий, а по том константинопольський в землю руськую приїхали і час немалий каждий з них приїздом своїм перемешкували 9, братства 10 в містах постановили, ставропікгію 11 і во Львові уфундували, а то напред припом’янувши Стефанові-коро-леві, же то єпархія його власная, константинопольськая, єст. А того йому помогли два сенаторове, то єст православної віри єще старії обрітающиєся — поменєний княжа ост-розькоє, воєвода київський, Василіє і Феодор Скумин-Тиш-кевич |2, воєвода новгородський.

За чим увідавши король од своїх канцлеров, же продкове його віру кгрецькую у панствах коронних ровне, яко і римськую [міли], при вольностях і зверхностях їх [во їх] границях духовної владзи зоставуєт і то присягою потверждаєт і правами остерігаєт. Дав теж привілей свой король Стефан святійшому патріархові константинопольському, аби во всем всі єпископове з митрополитом і зо всім духовенством його яко пастиря свойого слухали і порядков і справ вшеляких через нього постановленних ведлє старих прав послушні його були.

А за тим святійший патріарх, видячи митрополита київського Онисифора двоженця І3, з престола зложив і на його місце Михаїла Рагозу 14 за залеценням христіанства поставив і освятив духом святим. Подобно провидячи при посвященню, іж он мів одступником зостати, гди його проіз-водив, при битності велю зацних людей у Вільні, рек тії слова:

— Аще достоїн єст, по вашему глаголу, буди достоїн, а ще ли же ність достоїн, а ви його за достойного удаєте, аз чист єсмь, ви узріте.

Яко ж по том узріли-сьмо його у одступленню.

По том супрасльського архімандрита Тимофея Злобу 15 за убійство з престола низвергл і на його місце інаго поставив. Братства пофундовав, которії по том король Стефан за зале-ценнєм його привіліями умоцнив. І на тих тепер только благо-честіє уже зостало.

Тот же і ве Львові науки визволенії [заклав], язика сло венськаго і грецькаго граматику видрукувати подав і через митрополита елассонського й димониського Арсенія през дві літі учив 16, порядки в церкві божей понаправляв, книги потребнії церкві божей екземпляри грецькими правдивими подавав і на словенський