Дух животворить… Читаємо Сковороду - Юрій Барабаш

…Тарас Бульба — пам’ятаємо — без особливого пієтету висловлювався про академічну освіченість, твердячи з притаманними йому категоричністю та впертістю, що набратися розуму можна тільки на Запоріжжі. Синам своїм, котрі щойно повернулися додому після навчання в Києво-Могилянській академії, він втокмачував: «Это все дрянь, чем набивают головы ваши; и академия, и все те книжки, буквари, и философия — все это ка зна що, я плевать на все это!» І на додаток ще «пригнал в строку такое слово, которое даже не употребляется в печати»… Проте, коли старший син його Остап спробував був, закопавши в землю свій буквар, утекти з бурси, Тарас розгнівався і загрозив, що той не побачить Запоріжжя во віки віків, «если не выучится в акдемии всем наукам». І це говорив «тот же самый Тарас Бульба, который бранил всю ученость и советовал… детям вовсе не заниматься ею»!

З повісті Гоголя ми дізнаємося, що синів Бульби було віддано до академії «по двенадцатому году». А в якому віці поступив туди Григорій Сковорода?

Протягом довгого часу вважалося, що Григорій був тоді шістнадцятирічним. Дотримуючись цієї думки, яка міцно утвердилася в науковій літературі, автор цих рядків у ранніх своїх працях так само впевнено вказував роком вступу Сковороди до Києво-Могилянської академії 1738-й.

Уперше цю дату назвав Ніколай Петров ще 1902 року[49], він «вирахував» її шляхом зіставлення різних опосередкованих даних, оскільки жодного прямого документального свідчення не збереглося. Точку зору Петрова підтримав Д. Багалій[50], і далі — вже як незаперечний факт біографії Сковороди — ця дата ввійшла в усі присвячені йому публікації, включаючи енциклопедичні видання.

Однак 1972 року Л. Махновець[51] вирішив ретельно перевірити версію Н. Петрова (що її, до речі, раніше він і сам дотримувався), у висліді чого виявив у ній низку сумнівних моментів і невідповідностей. Врешті-решт Махновець дійшов переконання: Сковороду, який народився в грудні 1722 року, було віддано батьком до Києво-Могилянської академії відразу ж після закінчення чотирикласної школи в рідних Чорнухах, що на Полтавщині, а саме 1734 року, тобто в тому самому віці, що синів Тараса Бульби. Як зазначає Махновець, такий був вік багатьох учнів першого класу академії — фари, або аналогії.

Втім, треба мати на увазі, що вік для молодиків, які поступали до академії, назагал не було твердо визначено, щодо цього тут панувала надзвичайна строкатість. Ознайомившись із відомістю учнів класу інфіми за 1739/37 навчальний рік, виявимо, що в цьому класі навчались як 19-, 20-, а то й 22-літні юнаки, так і підлітки 12–13 і навіть 11 років[52]. А інфіма — це вже другий рік навчання!

Читач може подумати, що ці деталі надто дрібні й не такі важливі. Тимчасом вони мають суттєве значення ось під яким оглядом.

Якщо Л. Махновець має рацію (а його точку зору вже прийнято науковою опінією, зокрема, авторитетним енциклопедичним виданням «Києво-Могилянська академія в іменах XVII–XVIII ст.»[53]) і Сковорода дійсно став «спудеєм» у неповні дванадцять років, то це означає, по-перше, що він прилучився до традицій академії, занурився в її атмосферу дуже рано, в тому віці, коли довкілля справляють на молоду свідомість, погляди, світосприйняття людини, на її звички, поведінку особливо сильний, значною мірою вирішальний вплив, який зберігає свою силу часто-густо на все життя. Це слід брати до уваги, якщо ми хочемо зрозуміти деякі риси духовної та життєвої біографії Сковороди, уявити собі його образ, побачити філософа таким, яким бачили його сучасники.

По-друге, якщо знову ж таки погодимося з Л. Махновцем, маємо підстави для висновку, що Григорій дістав у дитячі, доакадемічні роки неабияку шкільну підготовку.

Щоправда, поступити до Києво-Могилянської академії було назагал не так і важко, приймали — що неодноразово потверджувалося різними грамотами та інструкціями — практично кожного, хто жадав освіти, головне, щоб був вільною людиною та православного віровизнання[54], в тому числі «й тих, хто приходив з інших країн»[55]. А от затримувалися тут далеко не всі. Причин для того було чимало.

Існує дещо ідилічне, «декоративно»-етнографічне уявлення про обставу в тодішній академії: барвистий одяг, молоді веселі обличчя, атмосфера доброчинності, толерантності… Насправді все було куди суворіше й прозаїчніше. Згідно з інструкцією митрополита Київського в академії панував суворий напівчернечий режим. Звісно, ченцями «спудеї» аж ніяк не були; в гоголівському «Вії», в романі В. Нарєжного «Бурсак» знаходимо описи таких уповні реальних ознак повсякденного побуту вихованців академії, як молодеча гульня, бійки, спустошливі напади на сусідні садки і городи. Зате й платити за все це доводилося недешево. «Дух лагідності» насаджувалося будь-якими засобами, аж до різок