Українські билини (збірка) - Автор невідомий

— Змалечку я по вуличці бігав, із товаришами жартував-боровся.

Як вийшли всі на широкий двір, схопив Василь Микулич борця однією рукою, ще одного — другою рукою, а третього борця посередині затис і всіх трьох на землю поклав. Занепокоївся Володимир стольнокиївський:

— Вгомони, Василю Микуличу, своє серце богатирське!

— Я приїхав, — мовив той, — з ділом добрим — твою дочку сватати. Як по честі мені її не віддаси — візьму силою, а тобі боки відіб’ю.

Не пішов більше князь із дочкою радитись, вирішив він її просватати. Три дні бенкет у них був, і настав уже час до Божої церкви йти. Запечалився тут Василь Микулич, зажурився.

— Чого невеселий ти? — питається князь.

— Смутно стало чомусь: чи батечко вдома помер, чи матінка. Пришли швидше сюди гуслярів веселих 7.

Грали гусляри, грали — не розвеселили Василя. Каже він Володимирові:

— Розказував батечко мій, що сидить наш Ставр Годинович у твоїх льохах глибоких. Ніхто краще за нього в гуслі не заграє.

Замислився Володимир стольнокиївський:

«Як випущу я Ставра, то більше не побачу його, а як не випущу — Василя розгніваю». Не наважився гостя розгнівити, за Ставром Годиновичем посилає.

Як заграв той на гуслях яворових — зразу розвеселився Василь Микулич і до Ставра звернувся:

— Бачу я, молодий Ставре Годиновичу, що не впізнав ти мене.

— Звідки ж мені тебе знати? — мовив Ставр.

Сказав тоді Василь Володимирові-князю:

— Не хочу я подарунків твоїх брати, нехай краще цей веселий молодець при мені буде.

Знову не зважився Володимир Василя розгнівити, із рук у руки віддавав йому Ставра.

— Поїдемо ми з тобою, — каже Ставрові Василь, — у чисте поле, на дружинників моїх хоробрих поглянемо.

Як біля білого шатра вони опинились, зайшов Василь у те шатро, одяг парубоцький із себе скидав, у жіноче вбрання вбирався і до Ставра звертався:

— А тепер пізнаєш мене, Ставре?

— Здорова була, жінко моя улюблена, Василисо Микуличівно! Сідаймо швидше на добрих коней і додому тікаймо.

— Негоже, — каже Василиса, — доброму молодцю потай із Києва виїжджати, вертаймося весілля догравати.

Прийшли до Володимира, сіли за столи дубові. Запитала Василиса Володимира стольнокиївського:

— А що тепер, княже, в тебе на умі? Дочку свою одружуєш зі мною, Василисою Микуличівною?

Соромно стало Володимирові, опустив він буйну голову, до Ставра Годиновича промовляє:

— За твою хвальбу велику повік у Києві без усякого мита торгувати можеш 8.

Виїхав Ставр Годинович із Василисою Микуличівною в землю Ляховецьку, а князь із княгинею проводжати їх вийшли.

1 Ставр Годинович — у Новгородському літописі згадується боярин Ставр (під 1118 роком), він присягав Володимиру Мономаху, великому київському князю, а згодом потрапив у немилість. Очевидно, цей факт і став приводом для складання билини. В одному з варіантів Ставр названий боярином чернігівським, у поданому варіанті — із землі Ляховецької, тобто із Польщі.

2 Земля Ляховецька в билині, очевидно, постала з того, що Василиса Микуличівна була дочкою Микули Селяниновича — героя полянського — і сама була поляницею (полянкою). Співзвучність назв «поляни» — «поляки», очевидно, змусила співця помістити Ставра у Ляховецьку землю.

3 Тут подано ознаки великої заможності Ставра: він володів містами, селами, табунами коней, тобто був рівний із князями.

4 Про богатирку Василису Микуличівну є дві різні билини, але побудовані на спільному мотиві: її чоловік потрапляє у немилість до князя Володимира. Наш варіант має подібність до сюжету хорватських, німецьких та українських пісень про дівчину, яка, перевдягтись воїном, визволяє з полону свого чоловіка. За мотивами хорватських пісень Іван Франко написав «Поему про білу сорочку», а Борис Грінченко за мотивами українськими написав «Думу про княгиню-кобзаря».

5 У звичаях київських великих князів було віддавати дочок за іноземних володарів — так чинили й Володимир Великий, і Володимир Мономах. Тому й не дивно, що Володимир так легко згоджується одружити дочку із сином польського короля. До речі, одна із дочок Володимира Великого, Марія Доброніга, була жінкою польського короля Казимира Першого.

6 Маємо тут повторення мотиву билини «Добриня сватає наречену князеві Володимиру», тільки сцена бойового змагання розписана просторіше — співець з її допомогою показує силу богатирки. Оскільки вона належить до старших богатирів, то й перемагає Володимирових богатирів.

7 Гусляри в часи Київської Русі були популярні, справді пригравали на князівських бенкетах.

8 Тут свідчиться про те, що Ставр був купець; це прив’язує билини до купецького епосу.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.

Був собі купець і у купця дочка 2 За кучера був у нього чоловік, а ім’я йому Копито.

І зналася та баришня 3 із тим Копитом — із кучером.

Жила вона з ним довго-недовго,

Тепер заваготіла,

І вивела ніччю сина,

І спрятала його,

Щоб батько або мати щоб не узнали,

А сама лежить больна.

Ніччю, як старі обіснули,

Запряг Копито коні у коляску,

Узяли дитину і поїхали —

Верстов за сімдесят у степ убігли.

Тоді вона взяла того хлопчика,

Кинула у траву і сказала: «Будь ти по імені Бух, а по батьку Копитович».

А дитина, що як і вилупилось,

Так і балакало.

І на ньому нема шкури,

А усе тіло, як копито 4.

Попрощались,