Акупунктура міста - Жайме Лернер

Але з загальної симфонії міста потроху зникають такі невід’ємні складові, як звук заточування ножів, заклики продавців фруктів, реклама товарів пормоутерами, вигуки заголовків з перших шпальт тощо.

Але виникають і нові особливості: наприклад, «людина-сендвіч» у Сан-Паулу та інша жива реклама в багатьох містах створюють багато можливостей для втілення різноманітних комерційних ідей. Але попри все, звуки, колір і аромати вуличного ринку не можуть зникнути з загальної картини уявлення про місто.

Бездушне місто, яке ані пахне, ані смердить…

Кожне місто має свою історію та свої орієнтири. Йдеться не лише про споруди архітектурного та історичного значення, що формують загальний спадок країни. Насамперед мені йдеться про пам’ятки, основні точки відліку міської тожсамості та свідчення належності до нього. Хай то буде завод чи старий трамвайчик, чи просто кілька спогадів, недбало розкиданих по рипучих полицях.

Та оскільки багато зі згаданих ознак втрачено назавжди або ж вони невпізнавано змінилися, наш обов’язок — знову зробити їх корисними, надати нових життєвих барв. Немає нічого кращого для мешканців міста і певного району зокрема, як заповнення таких прогалин.

Сан-Франциско став першим, де було впроваджено істинну і правильну первинну міську переробку. Старовинну шоколадну фабрику перетворили на розважальний центр Жірарделлі, а консервний завод Дель Мончі — на сучасний Кеннері. Обидва підприємства трансформовано наприкінці 60-х, і вони стали традиційним місцем атракцій, так званими Fisherman's Wharf, «причалами рибалок».

На початку 70-х у всьому світі, а зокрема і в Європі, виникали приклади блискавично спроектованих трансформацій на кшталт театру СЕСК[3] у Сан-Паулу, особливо — на залізничних вокзалах Лондона.

У місті Курітіба 1971 року перетворили старовинний пороховий льох на маленький театр «Пайол». Деякий час потому зупинений клейзавод перетворено на мистецький центр творчості.

Також не варто забувати про Пуерто-Мадеро в Буенос-Айресі, частину станції Жуліу Престеса в Сан-Паулу, перетворених на чудові концертні зали.

Було всяке, маємо безліч як добрих так і поганих прикладів. Але найважливіше — результат, досягнутий внаслідок відновлення покинутих територій, що в більшості випадків перетворилися на важливі культурні об’єкти сучасності. Це чудові вияви акупунктури міста.

Серйозні травми, що їх зазнали міські краєвиди від людей, як-от занедбані кар’єри та піщані кратери, зараз перетворюються на чудові парки й амфітеатри. Прикладом такого відновлення у Курітібі є Опера Араме та Кар’єр Паулу Лемінскі (Pedreira Paulo Leminski — простір для концертів, шоу та вистав просто неба, що вміщає понад вісімдесят тисяч відвідувачів), а також різних парків, що свідчать про внесок різноманітних етнічних груп у життя міста.

Наприклад, долина річки Іґуасу з прилеглими прірвами та ставками, що допомогли врятувати цілу державу від екологічної катастрофи. Коли в річку Іґуасу стався витік нафти, саме у цих ставках його було локалізовано і призупинено. Ні в першому, ні в другому ставку не вдалося знайти джерела нафти, і вже аж у десятому знайшли джерело і зупинити витік, розпочавши інтенсивну роботу з очистки річки. Божественне втручання? Навряд чи. Ці ставкові ями — беззаперечні рани, що їх люди завдали пейзажу, видобуваючи пісок із піщаних кар’єрів.

Це саме той випадок, коли травма стала панацеєю. Адже завдяки цим штучним ставкам вдалося повернути життя річці Іґуасу.

Іноді я люблю поспостерігати, як краплина меду приваблює мурах або як бар чи яскрава вітрина магазину в бідному районі приваблює людей. Та насправді переважно самі люди приваблюють одне одного. Адже людина це одночасно і актор, і глядач цієї щоденної вистави міста.

Хороша акупунктура — це, власне, заохотити людей вийти на вулицю, створити місця зустрічей і найважливіше — зробити так, щоб кожна міська функція стала каталізатором їхньої взаємодії. Скажімо, транспортний термінал не конче має бути схожий на залізничний вокзал, він також може бути чудовим місцем зустрічі.

У Страсбурзі, наприклад, трамвайні зупинки стали чудовим місцем зустрічей. У Сеулі облаштовано зону дитячого відпочинку і навіть маленький планетарій на одній зі станцій метро, просто серед розгалужень його гілок. Приємними місцинами є і термінали Курітіби, через які щодня проходить 500—800 тисяч пасажирів.

Що більше ми сприйматимемо місто як інтеграцію функцій, яка об’єднує багатих і бідних, молодих і літніх, то більше місць для зустрічей створюватиметься і жвавіше стане місто. Адже дизайн і красиве оформлення суспільного простору мають дуже важливе значення. Чудовими прикладами оформлення публічних місць і акумулювання позитивних змін у місті є: Пляс-де-ля-Бурс у Ліоні, Пласа-дель-Соль у Барселоні, Гаммелтор у Копенгаґені, «Цукуба-центр» у Японії та Піонер-Куртхауз-сквер у Портленді.

Дуже важливо також вивести на вулицю студентів. У багатьох містах усього світу студенти фізично відокремлені від виру міського життя, більшість часу вони проводять на віддалених університетських кампусах. Іноді цей простір такий порожній, що більше скидається на університетську «пустелю». Але ж саме студенти згодом мають вжитися в місто, роблячи свій щедрий внесок у світогляд суспільства загалом. Інакше вони отримують лише краплю інформації про світ, що вирує десь далеко і якого нема в їхньому житті. Чи можете ви уявити Сорбонну не у Парижі, чи Колумбію не в Нью-Йорку, чи Берклі за межами міста? Або ж Гайдельберзький університет чи Юридичний Факультет Сан-Паулу, що вирвані з коренем з міського життя?

І якщо університети є віддаленою та самодостатньою одиницею, то чому б не організувати студентський кампус у місті, спонсоруючи публічні семінари чи культурно-мистецькі заходи