Феномен доктора Хауса - Євгенія Сергіївна Захватова

Хаус хоче увійти до Кадді.

Асистент: Туди не можна.

Хаус: Хто ти і чому на тобі краватка?

Асистент: Я асистент доктора Кадді. Ви з якого питання?

Хаус: Зайшов дізнатися, чому в неї є секретар, а у мене немає.

Асистент: Я асистент, а не секретар — я закінчив університет Рудгерса.

Хаус: Гм! Навіть не підозрював, що у них є факультет секретарів! Вау.

Тритер: Але доктор Чейз сказав, що мій кальцій у нормі!

Хаус: Ми звемо його «Доктор Ідіот».

Камерон: Не можна ставити діагноз без біопсії.

Хаус: Ні, можна, будемо її лікувати. Якщо їй стане ліпше, ми дізнаємось, що мали рацію.

Камерон: А якщо ми помилимося?

Хаус: Дізнаємося ще щось.

Чейз: Ви були праві.

Хаус: Щойно прозвучали три безглузді слова.

Кадді: Гадаєш, я хочу, аби весь світ бачив, як ти витріщаєшся на мій зад і критикуєш мій гардероб?

Хаус: А було б краще, якби я витріщався на твій гардероб і критикував твій зад?

Хаус: Слід перевірити на паразитів, віруси, бактерії, грибки, пріони, радіацію, токсини, хімікати… А може, підхопили віруси з порносайтів. Я перевірю інтернет, а ви все інше.

Чейз: Дитина зникла…

Хаус: Добре, ти береш на себе Альфу Центавра, Форман хай перевірить Таттуїн, а Камерон дістануться міжгалактичні станції. Правда, якщо малюк скористався гіперпереходом — ми його ніколи не знайдемо.

Розмова про діагноз пацієнта:

Камерон: Як щодо сексу?

Хаус: Ну, це буде непросто. Ми працюємо разом, я старший, але можливо, тобі це й подобається.

Камерон: Я мала на увазі, що у нього може бути сифіліс.

Хаус: А-а. Хороша відмазка.

Хаус: Людям не потрібний хворий лікар.

Вілсон: Логічно. А мені не потрібні здорові пацієнти.

Кадді: Мені потрібно, аби ти надів халат.

Хаус: Мені потрібно два дні обурливого сексу з ким-небудь, хто безсоромно молодший за тебе.

Хаус: На світі мільйон хворих людей, чому я повинен лікувати цього?

Вілсон: Тому що цей лежить у нашій лікарняній палаті.

Форман: Я гадаю, ваш приклад некоректний.

Хаус: Я гадаю, твоя краватка потворна.

Хаус: Якби я сказав Форману: «Гарна спроба. Чудовий здогад, але не цього разу», що, ти думаєш, він би зробив?

Вілсон: Я думаю, він пішов би додому, не почуваючись шматком лайна.

Хаус: Точно.

Вілсон: Ти хочеш, щоб він почувався шматком лайна?

Хаус: Ні. Я не хочу, аби він ішов додому.

Форман: Чому ви цікавитеся?

Хаус: Чому ти цікавишся, чому я цікавлюся?

Форман: Просто цікаво.

Хаус: Мені теж.

Хаус: Я розчарований. Я відправив вас на пошуки нових чудових дизайнерських наркотиків, а ви принесли мені томатний соус.

Кадді (про пацієнтку): Юна супермодель. Двоїться в очах, спалахи агресії, каталепсія.

Хаус: Я вже узяв цю справу відразу після слів «юна супермодель».

Чейз: Гематома викликала кому.

Хаус: Який чудовий діагноз. Під нього можна танцювати.

Камерон: Ти хоч уявляєш, як це, коли тобі в товсту кишку засовують двометровий шланг?

Хаус: Ні, але тепер я дуже високої думки про баскетболіста, з яким ти зустрічалася в коледжі.

Хаус: Допоможи мені уникнути цієї вечері, і я розповім, хто пустив чутку, що ти транссексуал!

Кадді: Немає такої чутки!

Хаус: Буде, якщо не допоможеш уникнути вечері!

Хаус: Хто вам потрібен: лікар, який тримає вас за руку, в той час як ви помираєте, чи лікар, який вас ігнорує, в той час як вам стає ліпше? Мабуть, найхріновіше — це мати лікаря, який вас ігнорує, в той час як ви помираєте.

Кадді: Я хочу, аби ти робив свою роботу.

Хаус: Але, як одного дня сказав філософ Джаґґер: «Ти не завжди можеш отримати все, що хочеш».

Камерон: Не аварія викликала кровотечу.

Хаус: Так, кровотеча викликала аварію, кров потрапила на дорогу, стало слизько.

Хаус: Ви хочете, аби я його лікував? Ліки в аптеці, нерухомий пацієнт в інтенсивній терапії. Схоже на просту географічну проблему.

Форман: Хлопчик просто складав іспит із математики, а потім його раптом почало нудити і він перестав усвідомлювати, де перебуває.

Хаус: Ну, так проявляються здібності до математики.

Пацієнт: Але у мене навіть нічого не болить!

Хаус: Інколи це перший симптом.

Кадді (про пацієнта): Що ти йому вколов?

Хаус: Паралітичне.

Кадді: Навіщо ти це зробив?

Хаус: Хтось же повинен був зупинити цей лемент.

Кадді: Але він далі мучиться від болю!

Хаус: Так, зате мовчки.

Форман: То хіба ми стали лікарями не для того, щоб мати справу з пацієнтами?

Хаус: Ні, ми стали лікарями для того, щоб мати справу з хворобами.

Далі не буде

(замість післямови)

Навряд чи ця книжка дасть відповідь на питання, в чому ж саме феномен серіалу про Грегорі Хауса. Одні впевнені, що секрет — у геніальній грі британського актора Г’ю Лорі. Інші захоплені афористичними текстами. Багато хто переконаний, що успіх Хауса пояснюється колосальним страхом смерті в сучасному суспільстві. А може, запитуємо ми, це сучасне суспільство просто сумує за справжнім? Хаусизми — відповідна здорова реакція на необхідність дотримуватися політкоректності, умовностей, правил пристойності. Вигаданий командою професіоналів від шоу-бізнесу бунт окремо взятого індивідуума виражає бажання багатьох збунтуватися в реальному житті. І, хай це прозвучить парадоксально, втримує сучасне суспільство від остаточного занурення у вир хаосу і розпаду.

Ефект від «House M. D.» прирівнюється до терапевтичного. І близький до того ефекту, який досягається при перегляді детективів, трилерів або фільмів жахів. Середньостатистична людина, що живе у великому місті (а ми вже пояснили на початку книжки, чому «Доктор Хаус» — перш за все для такого глядача), переповнена негативних емоцій. І значно ліпше, аби вона виплеснула негатив разом з адреналіном, сидячи вдома перед телевізором або в маленькому залі кінотеатру, аніж вилила все це на своє оточення. Класичний приклад небезпеки такої поведінки показаний у фільмі Джоела Шумахера «Падіння» (Falling Down), що вийшов на екрани в 1993 році й більше відомий у нас під назвою «З мене досить!» Спочатку сценарій був відхилений як надто радикальний. Але його долю вирішила висока оцінка Майкла Дугласа, що зіграв у результаті головну роль — Вільяма Фостера, обивателя, типового американського службовця, який в один чудовий, а вірніше — жахливий спекотний день застряг в автомобільній пробці, й це переповнило чашу його терпіння. Втомившись від великого міста, він бере бейсбольну биту і починає трощити все на своєму шляху, на декілька годин перетворюючись на справжнього божевільного.