Феномен доктора Хауса - Євгенія Сергіївна Захватова
У правах та можливостях, як показано в серіалі, волоцюга прирівняний до мільйонера й політика. Проста людина має такі ж самі шанси вилікуватися, як і сильні світу цього. Хоча ми, нічого гріха таїти, плекаємо мрію лікуватися за межами рідної країни, живучи все ж таки тут. Цим вітчизняні пацієнти відрізняються од вітчизняних лікарів. Нашому медику хочеться уявити, що в рідної державної лікарні, де він працює, є все необхідне для того, аби пацієнт мав шанс бути вилікуваним і не шукав можливості виїхати для лікування за кордон. Проте наш лікар не може втілити мрію в життя: щоденні реалії злиденної вітчизняної медицини повертають його з небес на землю. Тому «Хаус» лише дратує.
Проте з точки зору медицини в серіалі справді чимало неточностей. Щоправда, відзначити такі деталі можуть насамперед медики, що працюють у системі охорони здоров’я США. Наприклад, в «Докторові Хаусі» лікарі діагностичного відділення зазвичай самі проводять лабораторні аналізи, хоча така процедура вимагає спеціальної освіти; а ще вони здійснюють діагностичні операції та навіть розтини, що взагалі не відповідає дійсності. В серіалі лікарі легко дають собі раду з будь-яким діагностичним устаткуванням, що теж далеке від реальності, але йде на користь видовищності серіалу. Уважні глядачі помічають рентгенівські знімки, що висять догори дриґом, незрозумілі записи на бланках рецептів, помилки в медичних термінах, таку дивну річ, як «бактерійний вагіноз у роті» та інші, не менш дивні діагнози, що до того ж важко вимовляються.
Що ж саме у «House M. D.» можна вважати правдою про діагностику, американську медицину і систему американської охорони здоров’я, а що — вигадано для того, аби реальність не стримувала фантазії сценаристів, не здавалася нудною і не обмежувала можливостей кіношних лікарів?
Американська система охорони здоров’я
Медичне страхування
Навчальна лікарня Принстон-Плейнсборо належить до розряду некомерційних, а отже, згідно з американськими законами, будь-який громадянин США може отримати там допомогу безкоштовно. Причому лікування нічим не повинно відрізнятися від того, яке надають власникам страхових полісів. Але це — не правило, а радше виняток: лікуватися в США дорого. Тому, як свідчить приказка, дешевше не хворіти.
Американська економічна система ґрунтується на приватному вільному підприємництві. Й американці високо цінують у людях звичку розраховувати на власні сили. В той самий час тим, хто з якоїсь причини опинився у скрутному становищі, держава пропонує різні форми допомоги, серед яких важливе місце посідає медичне обслуговування. У серіалі є декілька епізодів (як правило, комічних), у яких пацієнти звертаються в Принстон-Плейнсборо з дріб’язкового приводу або через власне невігластво, або — переслідуючи певні свої цілі, які завжди з успіхом вираховує Грегорі Хаус, виводячи аферистів на чисту воду й безжалісно саджаючи дурнів у калюжу. Така кількість прикрих відвідувачів можлива тому, що навчальна лікарня Принстон-Плейнсборо відкрита навіть для тих, у кого немає медичної страховки. Бо у США, як і в багатьох країнах світу, діє страхова медицина.
Для більшості американців їхня заробітна платня є достатньою для комфортного життя, і вони не потребують допомоги, передбаченої державною системою соціального забезпечення, яка надає комплекс медичних послуг. Вони часто купують страхові поліси (медичні або в разі смерті). Дотепер основу американської системи охорони здоров’я складають лікарі, що мають приватну практику і беруть плату з пацієнтів за кожні відвідини. Більшість лікарів перебувають у договірних стосунках з одним або кількома лікарнями в своєму окрузі. В разі потреби лікарі відправляють своїх пацієнтів до лікарень, які виставляють за це рахунки. Зазвичай — залежно від кількості проведених у лікувальній установі днів і наданих послуг (рентген, операція, аналізи тощо). Деякі лікарні належать місту, штату чи федеральному уряду, або ж релігійним та іншим некомерційним організаціям. Окрім цього, існують лікарні, що належать компаніям, метою яких є отримання прибутку від надання медичних послуг.
Допомога незастрахованим американцям стала одним із пріоритетів Білла Клінтона, коли він заступив на пост Президента США в 1993 році. Після дискусій, що охопили всю країну і всі верстви суспільства, Конгрес США в 1996 році ухвалив закон, згідно з яким медичне страхування ставало доступнішим для працюючих американців і їхніх дітей. Новий закон розширював доступ до медичного страхування особам, що втратили роботу або звернулися по медичну страховку, вже маючи серйозні проблеми зі здоров’ям. Як експеримент також була введена програма неоподатковуваних ощадних рахунків, призначених на оплату витрат на лікування.
У Сполучених Штатах виробилася змішана система приватної та державної оплати медичного обслуговування. Переважна більшість американців сплачують за якусь частину медичних послуг, маючи страховку за місцем роботи. Приблизно п’ять із шістьох працюючих американців, а також члени їхніх родин користуються програмами групового медичного страхування, оплачуваними або спільно працівниками й працедавцями, або лише працівниками. Найчастіше працівник сплачує щомісячний внесок до страхового фонду. Зі свого боку страхова компанія оплачує певний відсоток витрат працівника на медичне обслуговування — за винятком невеликої суми, так званого первинного внеску.
Програми страхування вельми різні. Наприклад, деякі з них передбачають оплату стоматологічної допомоги і протезування або оплату консультацій та лікування у психіатра. Ще однією формою забезпечення медичного обслуговування, якою широко користуються американці, є послуги, що надаються Організаціями підтримки здоров’я (ОПЗ). Такі організації набирають у штат групи лікарів і забезпечують весь необхідний набір медичних послуг своїм клієнтам, які сплачують наперед визначений авансовий внесок. ОПЗ спираються на профілактику, оскільки вони повинні оплачувати клієнтам ті послуги, які самі організації надати не в змозі: зокрема, хірургічне втручання, лікування в стаціонарі або спеціалізоване лікування.
Хоча більшість американців користуються різними формами приватного медичного страхування, є й такі, котрим це не по кишені. Але вони можуть розраховувати на допомогу по лінії двох соціальних програм, створених у 1965 році. Скажімо, програма «Медикейд» (Medicaid) здійснюється спільно федеральним урядом і урядами штатів та забезпечує фінансування медичного обслуговування бідних.
Надання медичного обслуговування особам, які не можуть оплатити медичну страховку і не мають права на допомогу по лінії «Медикейд» і «Медикер» (Medicare), нині становить найгострішу проблему американської охорони здоров’я. Підраховано, що один із сімох американців не захищений медичним страхуванням хоча б деякий час на рік. Це можуть бути безробітні, особи, котрим не надається медичне страхування за місцем роботи, або особи, що живуть на порозі бідності. В екстреному випадку вони можуть звернутися по допомогу до державної лікарні, але вся біда в тому, що вони нечасто проходять профілактичні огляди, які могли б попередити розвиток хвороби.
