Українське письменство - Микола Зеров

Лукреція? Що мені вкаже т. Савченко такого сильного в філософічній поезії у греків? Де той зразок, що його переложив римський поет? А вся Musa pedestris? Луцилій? Горацієві «Sermones» і «Epistulae», Ювенал, — вся сатира, цей специфічний витвір, урочисто висловлюючись, римського генія? Але Я. Савченко мав перед собою тільки «Золотой век римской литературы» проф. Малеїна; Луцилій же і Лукрецій письменники — один ще архаїчної пори, а другий — пори Цицеронової. Так само поза розглядом лишився і Ювенал, письменник т. зв. срібного віку.

Отже, весь тягар критичного, нічим не ослабленого нападу довелось прийняти поетам золотого віку, Авґустової доби: Горацію, Верґілію і особливо представникам любовної елегії, яким, крім їх неориґінальності, сильно дісталося за… «неморальність». Пригляньмось, як легко справляється з ними «Апокаліпсис».

Верґілій — копіїст Теокрита, наслідувач гомерівських поем, хоч, додамо в дужках, — проф. Тадій Ф. Зелінський говорив: «Треба мати дуже багато ориґінальності, щоб добре наслідувати Гомера».

Горацій, Овідій — поети вузького аристократичного кола, великі облесники.

Тібулл? «Творчість Тібулла, — читаємо у Я. Савченка, — обмежується двома книжками елегій на любовні теми. В трьох елегіях він розповідає про насолоду від педерастичного кохання… потім розповідає про свої романи з кількома жінками. Поезії його на ці теми насичені еротикою». Так «єдиним махом» касує «Апокаліпсис» римського елегіка, а разом з ним і російського поета, що, заприязнившися з Тібуллом, так хороше писав:

Смотри: навстречу, словно пух лебяжий, Уже босая Делия летит.

Але хто знає Тібулла, той одразу зложить ціну і цій характеристиці. Поет, якого характерною ознакою є «rozbieżność myśli» (Моравський), він ніде не насичений еротикою остільки, щоб за еротичною темою спустити з ока сільський пейзаж і таку дорогу йому ідилію затишного щастя. Вся поезія його немов народилася в лагідну передвечірню годину, серед розлогих нив.

Над светлой косой, над серпом и над плугом, Размеренной речью впервые запел, Лелеем землею — и полем, и лугом — Наскучив трудом, земледел. И он же впервой заиграл на свирели, На нежной и слабой тростинке сухой, Чтоб высшие боги с улыбкой воззрели И слух преклонили бы свой. И сельская песня венчает, благая, Любима богиня, земные труды: Певец, благозвучные строки слагая, Сторицею жнет с борозды. Вечерний покой услаждая свирелью, Он мирной и мерной свирельной игрой Находит земному, людскому веселью Богами ниспосланный строй[154].

От уривок з 1-ї елегії 2-ї книги, присвяченої Немезисі, другій і останній з тих «кількох» жінок, про яких писав Тібулл. Подаємо його авторові «Апокаліпси» з уклінним проханням бути поміркованішим в характеристиках.

Ще менше пофортунило Проперцієві. «Особливим, майже хоробливим еротизмом, — читаємо на стор. 35, — відзначався Проперцій». «Еротизмом» — вірно, «майже хоробливим» — питання. Проф. О. Ю. Малеїн, головне і єдине джерело т. Савченка, говорить про те обережніше, відзначаючи в поетові темперамент і «густую кровь умбрийца» — риси, які нашим критикам, незадоволеним блідістю емоції у «неокласиків», мусять, здавалося б, подобатись. Але тут Савченко розминається з Д. Загулом. «Його любовні елегії, — характеризує він Проперція, — дають специфікацію любовної науки. В одній, напр., «поэт рисует портрет бога любви с общественными атрибутами» и остроумно объясняет их назначение» (читачеві хай не робиться непристойно: мова мовиться про крила, лук і стріли). В другій поет розказує, як його п’яного затягли амури до коханки. (Читачеві хай не робиться неприємно: сп’яніння Проперція легке, викликане воно натуральним виноградним вином; на чолі у поета вінок, а крім того, вино не зовсім позбавило його тої італійської гнучкості і легкості рухів, про яку так яскраво писав Розанов у своїх «Итальянских впечатлениях». Ніщо не дає права