Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская

Ось вони наповнюють, хвилюють все небо, і воно губить свою пекучу ясність. Від них іде свіжість, така прекрасна свіжість! Вона опускається на зморені спекою лани, голубить голови втомлених поливальників.

Дітвора з Галинкою, певно, біжить і співає: «Дощику, дощику!» Тепер Галинка вже, мабуть, повірить в їхній дощ.

А далекими просторами по ефіру йде радісне повідомлення Горного Бюро погоди, Наркомземові і всій країні:

«… Конденсація вологи проходить успішно. Штучні хмари наводнюють небо посушливої зони на висоті два кілометри, створюючи тіньовий екран…»

Мак побіг до кімнати спостережень, щоб поглянути, як позначаються на чутливих приладах зміни в атмосфері.

Там стояв професор і досліджував циліндрик, що брав проби атмосферного повітря. Ролінський був настільки зосереджений, що не помітив Мака.

Так, він казав правду, начальник цієї дивовижної станції! Там, за її стінами, вже були справжні хмари, і справжні водяні крапельки тремтіли на стінках циліндрика. Та невже у них справді все було так чудово виміряно?.. Невже всі засоби станції вірні, і тепер його, Ролінського, установки і дощій вже нікому непотрібні!..

Але ж… але вони ще не осадили цих хмар! Раптом в нього сяйнула думка, і він пробіг до хімічки повз Мака. Він їм скаже… запропонує…

У хімічці було дуже весело. Туди вже прийшла Рая, закінчивши свою роботу, і розповідала щось дуже цікаве.

— Я маю вам дещо сказати, — схвильовано звернувся старий до Горного.

— Охоче вислухаю вас, — відповів той, одходячи в куток, куди його тягнув професор.

— Ваші хмарки… чудові… незвичайні!.. Але ж їх треба осадити!..

— Дощ буде о шостій годині, — спокійно повторив уже раніше сказану фразу Горний, — для нас найважливіше — тіньовий екран.

— Буде, — захвилювався професор, — а може, і не буде! На мою думку, хмари за цей час розпорошаться, розтануть… Так от, як цукерка у вашому роті. Я тільки-но досліджував ваші крапельки. Їх хімічний склад потребує, розумієте, якоїсь іншої речовини… не холоду… І не ваших іонів…

— Ну? — серйозно сказав Горний. — Ви гадаєте…

— Я гадаю, — трохи зніяковівши, продовжував професор, — що ми можемо їх відразу осадити, випробувавши хоч би… бомби з моїм дощієм!

Горний пронизливим поглядом глянув на професора, і в цьому погляді був якийсь жаль.

— Шановний Миколо Івановичу, — м'яко сказав він, — наші хмари і так осядуть за годину.

Професор захвилювався, він пересадив свої окуляри на самий кінчик носа і схопив Горного за рукав.

— Ви не вірите, не вірите моєму дощієві! Ви не знаєте, як він прекрасно вмить осаджує різного складу хмари… Я вам доведу це зараз.

— Так, ми не знаємо, — гостро сказав Горний, — бо ви ховали ваші методи за десятьма замками. Ви не ображайтесь, будь ласка, — адже так було? І знаєте, що ще я скажу на вашу пропозицію. Я буду радий, коли ви знову візьметесь за якісь наукові досліди. Але зараз у нас практична робота, у нас бойове завдання — перебороти сьогоднішню конкретну посуху, і всякий експеримент у цей відповідальний момент просто не до речі.

— Ви просто не вірите, не вірите!.. — спалахнув Ролінський. Прожогом він вибіг з хімічки і замкнувся в своєму кабінеті.

Тимчасом станція, закінчивши роботу, повільно поверталась назад до своєї стоянки, перепливаючи вкрите легкими хмарками, вже вечірнє небо.

Наближався час вечері. Веселий Мак побіг на кухню, що містилася на другому поверсі, щоб дізнатися, що сьогодні на солодке. У Катрусі була неприємність. Її меню загрожувала цілковита небезпека, і саме тоді, коли їй хотілось відзначити радісний день чимось особливо смачним. У неї зіпсувався автомат, що збивав крем із тих чудових вершків, які привезли з ферми колгоспу «Південь». Ці легенькі, смачні хмарки не конденсувались і танули, обертаючись на простісінький молочно-білий дощ!

— Рятуй, Мачку, — сказала Катруся. — А то вся моя стабілізація пропаде, і замість крему ви матимете кисіль.

Катруся вже була добре обізнана з роботою станції і цілком влучно порівнювала процеси в її кремі з процесами в небі.

Мак оглянув автомат — він одразу зрозумів, в чому справа, і взявся його лагодити. За кілька хвилин прилад уже працював.

Жахливий зойк Катрусі примусив його обернутися.

— Крем, — мало не плакала вона. — Крем!

Це була справді жахлива історія. Муха, що крутилася навколо, умудрилася вскочити у великий циліндр з кремом, що стояв на стільці. Вопа ледве не потонула в ньому, борсаючись у солодкому шумовинні, як муха в молоці.

Задихаючись від сміху, Мак витяг її звідти, дуже перелякану. Проте Катруся була невтішна. Станція лишилася без крему.

Собачка була липка, як цукерка, і Мак потяг її до ванної купати. Раптом Муха, щось нанюхавши, враз, як скажена, вирвалася з його рук і кинулася до дверей електрички.

Мак згадав про недавні чудні явища в цій кімнаті і тому швидко схопив і вкинув галасливу Муху в свою кімнату, а потім навшпиньках підійшов до дверей електрички.

Натиснув защіпку, двері безшумно розчинились. І тоді Мак ясно побачив, що в порожній електричці раптом відкрився хід на горище і по драбині попливла вгору (сама!) велика блискуча куля-балон.

Схвильований Мак підбіг до драбини. Але все вже зачинилося, зникло, як на екрані. І все ж таки це було дійсністю!..

Мак кинувся відкривати люк — механізми не слухались. В цей час гучний удар грому струсонув все тіло корабля.

Мак побіг до хімічки, щоб розповісти про все Раї.

Проте