Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) - Платон

Промова Павсанія — найрозлогіша з усіх, виголошених перед Сократом. Її побудовано зі знанням ораторської майстерності. Павсаній обирає такий ракурс представлення Ероса, завдяки якому його промова виявляється дуже злободенною для свого часу. Поширене в аристократичних колах явище гомосексуальних стосунків між чоловіками породжувало жваві дискусії і викликало полярні оцінки в атенському соціумі. Павсаній поставив собі за мету з етичного погляду виправдати педерастію, яку одні захищали, а інші засуджували і вважали ганебною. Він намагається ушляхетнити педерастичну еротичну насолоду, пов'язуючи її з ідеальними мотивами: «Віддаватися заради чесноти завжди прекрасно» [85b4-5]. Слабкість такої апологетичної аргументації проливає світло на драматургічний задум автора: Платон замислив слово Павсанія не інакше, як етично-педагогічний «анти-взірець», щоб показати лицемірство, майстерно приховане за позолоченою маскою цього персонажа.

Відомо, що Павсаній був учнем софіста Продіка. Він послідовно користується софістичним методом і висловлює ідеї, запозичені в софістів. Основний аргумент, що його використовує Павсаній, полягає в розрізненні двох Еросів. «Нема одної-єдиної Афродіти — їх дві; нема також одного-єдиного Ероса — їх двоє. Одна Афродіта — донька Урана, вона походить від чоловічого начала і тому її називають Афродітою Уранією, тобто небесною; друга Афродіта — донька Зевса та Діони, її називають Афродітою Пандемією, тобто посполитою. Отож і Ерос, пов'язаний з Афродітою небесною, є Еросом Уранієм, тобто небесним; натомість Ерос, що супроводжує Афродіту посполиту, є Еросом Пандемієм, тобто посполитим» [180d3-e5].

Якому Еросові треба воздавати хвалу? У відповіді на це запитання простежується софістичний раціоналізм, типовий для персонажа, що перебуває тепер на сцені. З погляду поганської релігійності, кожній божественній силі, яка виявлялась у людському pathos, належало поклоніння і хвала. І Павсаній формально визнає, що потрібно прославляти всіх богів без винятку; але відразу ж заперечує цей принцип і приймає бачення раціоналістичне, деміфізуюче, софістичне; він стверджує, що не кожен Ерос прекрасний, а тому не кожен Ерос вартий похвали, а лише той Ерос, який здійснюється належно [180е7-181а7].

За Павсанієм, цінності не перебувають у речах, їх надають речам і вчинкам самі люди. «Сам собою жодний [вчинок] не може бути ні добрим, ні поганим» [181а1]. Однак він може стати гарним, якщо його здійснюють правильно і гармонійно, або поганим, якщо його роблять протилежно. Іншими словами, сам собою вчинок не має позитивної чи негативної вартості; щойно спосіб, у який його здійснюють, надає вчинкові аксіологічної вартості. А це означає, що людина може задовольнити будь-яке своє бажання і пристрасть — важливо тільки дотримуватись відповідної форми.

Ерос Пандемій, або посполитий, пов'язаний з Афродітою Пандемією, або посполитою, яка набагато молодша від Афродіти небесної і породжена чоловічим та жіночим началами. Тому люди, які слідують за таким Еросом, люблять насамперед жінок і, зокрема, «люблять передусім тіла, а не душі» [181b2-3]. Окрім того, вони шукають юнаків, обдарованих невеликим розумом, щоб мати змогу легко підкорити їх своїм бажанням, і діють, як їм вдасться, не перебираючи, — повністю нехтують тими правилами, які надають вчинкам відбиток краси, а отже й благості.

Натомість Ерос Ураній, або небесний, пов'язаний з Афродітою Уранією, або небесною, породженою лише чоловічим началом. «Тому люди, які слідують за таким Еросом, люблять здебільшого сильніших і розумніших чоловіків» [181c5-6]. А оскільки Афродіта небесна старша, а отже поміркована, ті, хто йде за Еросом, пов'язаним з цією богинею, підкоряються ще й справедливому законові «поміркованості»: вони обирають юнаків не тоді, коли тим ще бракує розуму, а коли вони вже набувають розсудливості й стає зрозуміло, як далі піде розвиток їхньої душі й тіла.

Павсаній закінчує перший раунд оборони педерастичного Ероса, стверджуючи, що добре було б встановити закон, який би наказував належно кохати юнаків, тобто згідно з небесним Еросом, і не давав би кохати їх згідно з Еросом посполитим [180е1-6]. Із вправністю доброго оратора Павсаній підтверджує свою тезу, аналізуючи ставлення до чоловічого кохання в різних країнах, намагаючись показати, що це ставлення залежить від низки оцінкових критеріїв, а отже, від суджень, в принципі відносних. Він, зокрема, пробує довести, що ставлення до чоловічої любові не залежить від φύσις, тобто від природи цієї любові, а залежить від звичаїв та усталених норм, тобто від «позитивних законів», які, однак, дуже різняться між собою [182а7-184с5].

В Еліді та в Беотії, де є брак культури та інтелектуального виховання, виник звичай, скріплений законом, згідно з яким вважається навіть гарним, коли юнак віддається коханцеві, не перебираючи. Це пояснюється тим, що низький рівень культурного розвитку зробив людей тих країн нездатними належно висловлювати свої судження і вони не вміють виголошувати промов, які могли б впливати на юнаків. Таким законом вони звільняють себе від будь-якого труду і зусиль для їх завоювання [182b2-7].

Натомість в Іонії, яка перебувала під впливом варварів, таку поведінку закоханих вважають ганебною. Іонійські звичаї утвердилися здебільшого при пануванні тиранічних режимів, а при таких режимах любов до юнаків, як і любов до гімнастики та до мудрості, вважають небезпечною, а отже ганебною. Тут ідеться передусім про причини політичного характеру: «Адже правителям, мабуть, невигідно, щоб у їхніх підданих зароджувались великі помисли, кріпилась приязнь і виникали міцні зв'язки, а цьому, окрім всього іншого, сприяє передусім Ерос» [182с3-6].

Натомість багато кращими, — каже Павсаній, — однак важчими до зрозуміння є атенські закони. В Атенах вважають, що достойніше кохати не крадькома, а відкрито; що треба любити тих, які шляхетніші й кращі, навіть якщо вони не такі вродливі, як інші. Вважають гарним змагання за прихильність юнака, коли закоханий поринає в нього до решти; коли завоювання коханого увінчується успіхом. До того ж, в Атенах закоханий муж може робити що завгодно: може благати, вмовляти, присягатись, запобігати по-рабському перед своїм улюбленцем — все йому дозволено, навіть те, що зазвичай люди засуджують, коли щось таке роблять не задля Ероса, а щоб здобути політичну перевагу, тобто задля власної користі та влади. Кажуть, що боги пробачають закоханому навіть зламання присяги, мотивуючи це тим, що любовної присяги нібито взагалі не існує. Отож можна зробити висновок, що в Атенах, за людськими і божими нормами, вважають гарним, коли закоханий любить юнака і коли юнак відповідає закоханому своєю приязню [182d6-185b6].

Якщо ж це правда, то як пояснити те, що батьки доручають наставникам супроводжувати їхніх синів, наказуючи вихователям, щоб вони не дозволяли їм