Анабазис. Похід 10000 еллінів - Ксенофонт

з ласки богів, також міцніший за їхній дух, і якщо лише боги, як і раніше, присудять нам перемогу, то ворогам дістануться хіба що рани і смерть. /24/ Можливо, й іншим спадали на думку такі речі, але, заради богів, не очікуймо їхньої появи і заклику до подвигів, а берімося першими до справи і спонукаймо решту до звитяги. Оберімо найкращих лохагів і найдосвідченіших стратегів із свого середовища. /25/ Стосовно мене, то якщо ви вирішите очолити цю справу, я охоче піду за вами, а якщо мене призначите командиром, то не зважатиму на молодечий вік, бо вважаю себе найпридатнішим у такому віці для усунення у своїй вдачі шкідливих рис».

/26/ Після цієї промови усі командири запропонували Ксенофонтові взяти на себе командування, крім якогось Аполлоніда, який розмовляв беотійською говіркою. От він став перечити, кажучи, що дурний балакун той, хто стверджує, буцімто можна врятуватися іншим способом — не скоряючись цареві, якщо це взагалі можливо, і водночас почав страхати всілякими і непереборними труднощами. /27/ Одначе Ксенофонт перебив його і сказав: «Ну й дивак ти! Та ж ти не розумієш того, що у тебе перед очима, і не пам’ятаєш того, що сам наслухався. Між іншим, ти поневірявся тут же разом із цими людьми, коли цар, після смерті Кіра, перейнявся зневагою до нас і через посланців звелів нам скласти зброю. /28/ А коли ми не зробили цього, натомість озброїлися і вирушили в дорогу і розбили табір поряд з ним, то він вдався до всіляких хитрощів: і відряджав до нас послів, і просив укласти мирну угоду, і постачав провіант доти, доки не було досягнуто перемир’я. /29/ Коли ж стратеги і лохаги пішли до них для перемовин, як і ти радиш нам зробити і, покладаючись на угоду, не взяли із собою зброї, то хіба їх не били, не катували, не ганьбили, до того ж ці нещасні не могли померти, хоча, як на мене, вони дуже жадали цього? І знаючи це добре, ти називаєш дурними балакунами тих, хто закликає до зброї, і пропонуєш їм знову піти і віддатися в руки ворогів? /30/ Тому, воїни, нам слід спекатися такої людини у своєму середовищі, ба більше, позбавити її звання лохага, завдати на неї поклажу і накласти обов’язки носильника. Він ганьбить свою батьківщину і всю Елладу тим, що, будучи елліном, він ось такий, яким ми його бачимо!». /31/ Тоді слово взяв Агасій-стімфалієць і сказав: «Але ж у цієї людини нема нічого спільного ані з Беотією, ані з Елладою. Я ж помітив: у нього, як у лідійця, проколені вуха»[131]. /32/ Та воно і виявилося, тому його витурили з табору. Інші ж Проксенові люди, проходячи по шеренгах, стали викликати стратега, якщо той був живий, а в противному разі — в його помічника і, коли був живим лохаг, — лохага. /33/ Коли всі зійшлися, вони всілися на передніх позиціях; зібралося всього близько ста чоловік стратегів і лохагів. /34/ Було майже опівночі. Тоді Ієронім-елеєць як старший із лохагів Проксена першим сказав: «Стратеги й лохаги, обговоривши нинішнє становище, ми вирішили зібратися і запросити вас із метою, якщо це вдасться, прийняти для нас потрібні рішення. Тож вислухайте спочатку Ксенофонта, нехай він повторить те, що говорив нам».

/35/ Відтак Ксенофонт сказав таке: «Усім нам добре відомо, що цар і Тіссаферн похапали тих із нас, кого могли, і що вони, безсумнівно, зловмишляють супроти всіх інших, намагаючись знищити нас, коли це буде їм під силу. Тому слід, гадаю, робити все, щоб ніколи не потрапляти у руки ворогів, а навпаки, підкорити їх собі. /36/ Тому гаразд зрозумійте, багато що у цій справі залежить від вас, командирів. Адже всі ви, зібравшись у такій кількості, маєте неабиякі для цього можливості, бо ж солдати дивляться і рівняються на вас, і якщо угледять вашу безпорадність, то й самі занепадуть духом, а коли бачитимуть вашу зосередженість і рішучість перед боєм, що на-дихатиме й інших, то вони, не сумніваймося у цьому, підуть за вами і наслідуватимуть вас. /37/ Звісно, так воно й має бути; ви чимось маєте вирізнятися з-поміж них: ви ж, зрештою, стратеги, таксіархи[132] і лохаги, і поки був мир, ви отримували більше грошей і користувалися більшою шаною, а тепер, коли настала війна, ви повинні вирізнятися мужністю, підказувати солдатам, допомагати їм у труднощах, коли виникне необхідність. /38/ Нині, насамперед, вам треба навести лад у війську, якомога швидше вибрати на місце загиблих — нових стратегів і лохагів. Адже без командирів, звичайно, буде непереливки — так, що далі вже нікуди, тим більше в оточенні ворогів: адже послух і лад — це і є наш рятунок, а непослух і безлад вже й так призвели до згуби багатьох. /39/ Тому оберімо командирів, скільки їх потрібно, опісля ж зберімо солдатів і надихнімо їх. /40/ Бо ж, мабуть, ви теж завважили, з якою нехіттю вони сьогодні брали зброю і йшли в табір і ставали на варту. У такому пригніченому стані вони навряд чи спроможуться на якесь діло, коли б довелося послати їх уночі або вдень у нагальній потребі. /41/ А коли переконаємо і спонукаємо їх думати інакше, не побиватися з приводу загрози чи скрути, а шукати виходу, то вони, авжеж, забудуть про гризоти. /42/ Вам-бо відомо: не числом і грубою силою здобуваються перемоги на війні, але вороги здебільшого не витримують натиску тих, хто йде на них сповнений відваги і покладається на поміч богів. /43/ Загалом, я тієї думки, що ті люди, які прагнуть жити війною, ворожнечею, переважно покінчують із життям із соромом і ганебно, а ті, які бачать у смерті спільну долю всіх людей, і дивляться їй у вічі з гідністю, заживши слави, — вони у своїй більшості доживають до схилу років, до того ж ще за життя не бідкаються на свою старість. /44/ Тож зважмо на наше становище і розуміймо, що настала година, коли кожному із нас треба виявляти незламність духу і всіх інших