Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій - Оксана Стефанівна Забужко

881

Пастух — це ще один персонаж «Осінньої казки», чоловіча іпостась Служебки: саме він розповідає про проект «тюрми для божевільних» і взагалі за своїм ментальним горизонтом мало чим різниться від нашого сучасника («…будівничі величезні гроші / побрали на будівлю. Хто ж повірить, / щоб так таки ні крихотки й не вкрали», і т. д.), а їхня з Служебкою сцена коло свининця читається просто-таки як пряма «пророча» референція до культового радянського фільму «Свинарка і Пастух» (реж. І. Пир'єв, 1941), у якому герої, нотабене, так само розмовляють віршами (!). Невідомо, чи читав І. Пир'єв Лесю Українку (теоретично міг — у 1930-ті він працював на Київській кіностудії), та це й не важить, — значно цікавіша її власна художницька інтуїція, бездоганно точне прогностичне поціляння в ключовий образний код (від В. Леніна до І. Пир'єва!) грядущої «культури мас».

882

Див. розд. II, прим. 6 (в електронному варіанті — прим. 75. — Примітка верстальника)

883

Шерех Ю. Театр Лесі Українки… // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. — Т. 1. — С. 383.

884

Прочанин «розриває коло» й проклинає Юду, тільки аж почувши про його прощальний поцілунок Ісусові, — «отаке плюгавство», обман довіри (NB: гріх з останнього кола Дантового пекла!) вже не підлягає в його очах виправданню («Убий, заріж, / втопи, продай, та хоч без поцілунків!»): тут уже відбувається вихід із сфери «масових» у сферу загальнолюдських цінностей, бо без «прожиткового мінімуму» довіри людське суспільство функціонувати неспроможне.

885

Дослівно такі самі завваги робить В. Ленін, у тяжких муках ума конспектуючи Геґеля (цит. за: Ленін В. І. Філософські зошити. — К.: Політвидав України, 1979. —XXXI, 722 с.): «тут сила силенна темного» (С. 126), «Як сіє зрозуміти?» (С. 80), «архідовго, пусто, нудно <…> неможливо» (С. 206), і, нарешті, втративши терпець: «сволота ідеалістична!!» (С. 248).

886

Пор. те саме у М. Мамардашвілі про логіку В. Леніна: «Повна імпотенція думки у Л., настільки повна, що сама її можливість у кого-небудь і де-небудь уже видається казковою й неймовірною і збуджує тільки палючу підозру. Так, як коли б євнух на вид статевого члена в ерекції міг би припустити лиш те, що це всього тільки палиця, невидимими нитками прикріплена до паховини, всього тільки підозрілий і невикритий фокус, і вимагав би цей фокус викрити (і надалі весь час викривати, коли подібні палиці чомусь демонструють). От і викривали… <…> „залежність від грошового мішка“, „класовий інтерес“, „учені лакеї“…» (Мамардашвили М. Необходимость себя. — С. 174; курсив мій. — О. З.).

887

Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ — Т. 2. — С. 563.

888

Юнг К. Г. Феномен духа в искусстве и в науке // Юнг К. Г. Собрание сочинений: В 19 т. / Пер. с нем. — Т 15.— Москва: Ренессанс, 1992. — С. 75.

889

Це також слова Юнґа: «Фройд був „лікарем з нервових хвороб“ (у найстрогішому сенсі цього слова) і так і лишався ним, за що б не брався. Він не був ні психіатром, ні психологом і ні філософом» (Там само. — С. 66—67).

890

Фрейд 3. Недовольство культурой // Фрейд 3. Психоанализ. Религия. Культура / Пер. с нем. — Москва: Ренессанс, 1992. — С. 67. Епістолярна дискусія між Р. Ролланом і 3. Фройдом почалася після виходу в світ Фройдового «Майбуття одної ілюзії» (дещо з їхнього листування вміщено у: Фрейд 3. «Я» и «Оно»: Труды разных лет: В 2 т. / Пер. с нем. — Тбилиси: Мерани, 1991. — Т. 1. — С. 396—397).

891

Див., наприклад, бібліографію дискусії про соціалістичний реалізм на сторінках журналу «Слово і час» (2003 — № 12; 2005. — № 2; і т. д.).

892

Шерех Ю. Здобутки і втрати української літератури (3 приводу роману О. Гончара «Таврія») // Шерех Ю. Друга черга. — С. 174—175.

893

Див. розд. II, прим. 20 (в електронному варіанті — прим. 89. — Примітка верстальника).

894

Див.: Агеєва В. Жіночий простір. — С. 263—271.

895

Драгоманов М. Чудацькі думки… // Драгоманов М. Вибране. — С. 491.

896

Див.: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. 1. — С. 24.

897

Сучасний читач, для якого ця проблема є суто умоглядною, вже не в стані оцінити, до якої міри вона могла бути для України «питанням життя або смерти» ще яких чотири покоління тому. За теорією відсилаю до Е. Ґелнера, а щоб заощадити на історичних ілюстраціях (бо ця книжка й без того ними перевантажена), нагадаю лише сумний досвід першої щоденної української газети «Громадська думка», заснованої Є. Чикаленком 1906 p., — як бізнес-проект вона не вдалася саме через брак у тодішньому українському суспільстві єдиного мовного стандарту (передплатники з Полтавщини не розуміли дописувачів із Поділля й навпаки, мало хто розумів українську абстрактну лексику, і т. д., докладніше див.: Чикаленко Є. Спогади. — С. 321—323): ситуація, неминуча за відсутности рідномовної освіти, без якої «загальна культура» (і політична в тому числі) в жодному суспільстві неможлива.

898

Досить згадати емблематичний скандал із Ґорьким 1927 р. — коли «буревісник революції», заперечуючи в листі до редактора «Книгоспілки» проти перекладу його творів «на украинское наречие», оголосив, що з людьми, які «утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие „языком“», він «посильно» боровся і «при старом режиме» (sic!), а вже «при новом режиме» й поготів їм не попустить (повний текст див. у: Драй-Хмара М. Літ.-наук. спадщина. — С. 380).

899

Той-таки Ю. Шевельов, на правах живого свідка, авторитетно стверджував, що «у с е покоління відродження 20-х років» мусить називатися «петлюрівським поколінням», бо воно все «звідти», і в 1990-х pp. писав Р. Корогодському: «Але ще треба великої синтетичної праці про те покоління, щось на зразок — петлюризм як суть усього нашого «азіятського ренесансу». Та хто її напише?» (Цит. за: Корогодський P. І дороги. І правди. І життя. — К.: Гелікон, 2002. — С. 199).

900

Павличко С. Дискурс модернізму… // Павличко С. Теорія літератури. — С. 72.

901

Першим цей «російський синдром» демонструє щойно аж П. Грабовський, — «російський соціаліст» і, як і С. Єфремов, колишній семінарист: «Мені хотілося вже піти на муки не за Христа, а «за народ», і те бажання цілком опанувало мною» (Лист до Б. Грінченка від 08.09.1901 р. // Грабовський П. Зібр. тв.: У 3 т. — К.: Вид-во