Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій - Оксана Стефанівна Забужко

339

На спорідненість українського Оха з Аїдом-Плутоном вітчизняна фольклористика звернула увагу ще наприкінці XIX ст. (див.: Ящуржинский X. П. О превращениях в малорусских сказках // Українці. — С. 557).

340

Переклад М. Лукаша.

341

«Цей класичний тип ми мислимо в перманентній інтелектуальній, вольовій і т. д. динаміці. Це та людина, що її завжди й до вінців збурено в своїй біологічній основі. Це — європейський інтеліґент у найкращому розумінні цього слова. Це, коли хочете — знайомий нам чорнокнижник із Вюртемберга, що показав нам ґрандіозну цивілізацію і відкрив перед нами безмежні перспективи. Це — доктор Фауст, коли розуміти його як допитливий людський дух. <…> Саме ця страшна сила і є <…> психологічна Європа, що на неї ми мусимо орієнтуватись». (Хвильовий М. Думки проти течії // Хвильовий М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1991. — Т. 2. — С. 468). Що розуміння європейської культури як фаустівської було запозичено М. Хвильовим у О. Шпенґлера, вперше показав Ю. Шевельов (див. його: Літ Ікара (Памфлети Миколи Хвильового) // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. — Т. 2. — С. 156—157).

342

Предисловие д-ра К. Г. Юнга //  Дзэн-буддизм. Судзуки Д. Основы  дзэн-буддизма. Кацуки С. Практика  Дзэн / Пер. с англ. — Бишкек: МП «Одиссей», Гл. ред. КЭ, 1993. — С. 16.

343

Див.: Мейстер Экхарт. Проповеди и разсужденія. — С. XXIX.

344

Предисловие д-ра К. Г. Юнга // Дзэн-буддизм. — С. 16.

345

Паньков А. І., Мейзерська Т. С. Поетичні візії Лесі Українки… — С. 41.

346

Ilse N. Bulhof. Ingeborg Bachmann's Thought and Writing: Gnostic Dualism and Mysticism // Against Patriarchal Thinking. Proceedings of the VIth Symposium of the International Association of Women Philosophers (IAPh) 1992 / Maja Pellikaan-Engel, ed. — Amsterdam: VU Univ. — Press, 1992. — P. 89.

347

Зеров М. Ad fontes // Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці. — С. 585.

348

У стислій формі цей процес вичерпно описано Ю. Шевельовим у статті «Москва, Маросєйка» (Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. — Т. 1. — С. 42—48).

349

Квітка К. На роковини смерті Лесі Українки // Спогади… — С. 241.

350

Там само. — С. 242.

351

Драгоманов М. П. Чудацькі думки про українську національну справу // Драгоманов М. П. Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С. 553.

352

Ця тема досі майже не займана вітчизняною історіографією, тож нам залишається, наче варварам на руїнах античної цивілізації, знай сліпо тицятися в уламки незрозумілих і невідчитних артефактів, — у найліпшому випадку констатуючи, наприклад, що Середнянський замок на Закарпатті та Новосілківський на Львівщині були свого часу збудовані як східні оплоти тамплієрів, коли ті, втікаючи од папських репресій, перейшли Карпати (див.: Сінкевич О. Волиняни брали участь у хрестових походах! // Сім'я і дім. — 16.09.2004), і т. п.

353

Докладніше про це див.: Пелешенко Ю. Українська література пізнього середньовіччя. — С. 197—207; Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування / Пер. з рос. Ю. Буряка. — К.: Довіра, 1992. — С. 67—144.

354

Див.: Франко І. Апокрифи і леґенди з українських рукописів. — Т. I—V. — Львів: Друк. НТШ, 1896—1910. Франкові передмови до цих видань вичерпно представляють рівень тодішніх українських апокрифознавчих студій, багато в чому й сьогодні зразковий для вітчизняної науки (див.: Франко І. Зібр. тв. — Т. 38. — С. 7—293).

355

«Всі ми провадимо свої життя цивілізованих людей, анітрохи не підозрюючи, що ці життя протікають серед несамовитої мішанини релігій, які ніколи до кінця не вмирали й рідко коли розумілися та практикувалися, <…> та інстинктів, похідних не так від тваринної природи, як від повністю забутих звичаїв, обернених на ментальні борозни, шрами, що їх, завдяки їхньому несвідомому характеру, легко плутають з інстинктом. Колись давно на їх місці були чи то якісь жорстокі махінації, священні обряди з магічними жестами, а чи глибокі дисципліни, розроблені яким-небудь містицизмом, далеким від нас у просторі й часі» (Rougemont D. Love in the Western World. — P. 115).

356

«…Життя тих народів і епох, з яких вона писала, було багатше ідейним змістом, у нас же коли й були ідеї, то не розмаїті і якісь недоговорені, отже, те життя більше давало матеріалів і стимулів до творчости. <…> Всяке піонерство роботи, якою мусила б бути їй робота на полі української драми, тільки одбирає сили на розчистку шляху, на поборювання труднощів історико-археологічного характеру, і се відбиває від ідеї труда» (Квітка К. На роковини смерті Лесі Українки // Спогади… — С. 243—244).

357

Літературний псевдонім Максима Славінського (1868—1945) — вірної «кна-кни» по плеядівському гуртку, «пана Максима» й «Пілада» з листів Лесі Українки (а поза тим постаті й самої з себе досить прикметної в українській культурній та політичній історії, чиє «повернення» з архівів НКВД, у катівні якого він, петлюрівський еміґрант, і скінчив свій життєвий шлях після взяття Праги радянськими військами, прикро задавнилося аж до сьогодні). Докладніше про їхню співпрацю з Лесею Українкою див.: Славінський Борис. Зруйнований храм кохання // Славінський М. Заховаю в серці Україну. — С. 383—405.

358

Це насправді надзвичайно цікавий феномен, досі незаспужено обійдений увагою психологів, — пор. спостереження М. Хейфеца з радянської пенітенціарної практики: коли в'язні карцеру перемовлялися з камери в камеру по-російськи, «наглядачі пробували робити зауваження: «Говорити в карцері не положено!», але розмова іноземною мовою, англійською або вірменською, справляла на них таке саме враження, як, приміром, пташиний спів, — вони її просто не помічали» (Хейфец М. Военнопленный секретарь // Хейфец М. Избранное. — Т. 3. — С. 276). Достоту на таку саму реакцію натрапляємо і в «академічному» 12-томнику: іншомовні вирази (російськомовні, звісно, до таких у 1970-ті не належали!) у листах Лесі Українки лишаються без жодних коментарів (я вже зазначала, що більшість таких виразів — цитати, тільки без покликань на першоджерела, й без того відомі її адресатам), — так, наче справді йдеться про «пташиний спів», який можна з легким серцем пустити повз вуха. Навряд чи це дасться пояснити самим тільки незнанням іноземних літератур (зрештою, ніяка цензура не боронила запросити, скажімо, фахівця з німецької літератури, щоб виявити за Лесиною цитатою політично геть безневинного Г. Гайне!), — швидше тут спрацювало те саме психологічне наставлення, що і в Хейфецових тюремних наглядачів: ефект «закритої свідомости», яка автоматично