Гра престолів - Джордж Мартін

Закинувши голову назад, Гончак зареготав. Санса, спотикаючись, позадкувала, але він упіймав її за руку.

— Так,— проричав він до неї,— так, дівчинко, він липовий лицар.

Решту дороги до міста Сандор Кліган не зронив і слова. Він провів Сансу туди, де чекали вози, звелів візникові везти їх у Червону фортецю й заліз у повіз після неї. Мовчки вони вкотилися в Міську браму й проїхали освітленими смолоскипами вулицями міста. Відчинивши бічні двері в замок, Гончак, чиє попечене обличчя сіпалося, а в очах стояла задума, завів Сансу всередину і піднявся за нею у вежу, відстаючи хіба на одну сходинку. І провів її коридором до самих дверей спальні.

— Дякую, мілорде,— сказала Санса лагідно.

Схопивши її за руку, Гончак нахилився до неї.

— Те, що я тобі сьогодні розповів...— мовив він голосом ще хрипкішим, ніж зазвичай.— Якщо розкажеш Джофрі... сестрі... батькові... комусь із них...

— Не розкажу,— прошепотіла Санса,— обіцяю.

Але цього було недосить.

— Якщо розповіси бодай комусь,— закінчив він,— я тебе вб’ю.

Едард

— Я сам відстояв по ньому панахиду,— мовив сер Баристан Селмі, й вони глянули на тіло, яке лежало в повозі.— В нього нікого немає. Кажуть, тільки мати у Видолі.

У блідому світлі світанку здавалося, що юний лицар спить. Він не вирізнявся вродою, однак смерть розгладила його грубо витесані риси обличчя, а німотні сестри вбрали його в найкращу оксамитову сорочку з високим коміром, щоб затулити рану, яку лишив у нього на шиї спис. Зазирнувши йому в обличчя, Едард Старк подумав, чи не через нього, Неда, помер хлопець. Його зарубав прапороносець Ланістера, щоб Нед так і не зміг з ним поговорити — чи це просто збіг? Мабуть, цього він уже ніколи не дізнається.

— Г’ю чотири роки був зброєносцем Джона Арина,— провадив Селмі.— В пам’ять про Джона король, від’їжджаючи на північ, висвятив його в лицарі. Хлопець шалено цього бажав, але, боюся, був іще до цього неготовий.

Уночі Нед погано спав і почувався зараз не по роках утомленим.

— Ніхто ніколи не готовий.

— До лицарства?

— До смерті.

Нед лагідно накрив хлопця плащем — закривавленим блакитним полотном з півмісяцями на облямівці. Коли матір запитає, за що помер її син, подумав він гірко, їй скажуть, що він бився на честь правиці короля, Едарда Старка.

— Для чого це було? З війни не можна робити розвагу,— обернувся Нед до жінки, яка стояла поруч із повозом, з головою закутана в сіре — тільки очі виднілися. Німотні сестри готували людей в останню путь, і зазирати в обличчя смерті було поганою прикметою.— Відішліть його обладунки назад у Видол. Матір захоче зберегти їх.

— Вони коштують срібних грошей,— сказав сер Баристан.— Хлопець замовив їх навмисно для турніру. Проста робота, але гарна. Не певен, чи він розрахувався з ковалем.

— Він розрахувався вчора, мілорде, і заплатив високу ціну,— відповів Нед. І обернувся до німотної сестри.— Відішліть обладунок матері. З ковалем я все залагоджу.

Вона кивнула.

Потому сер Баристан провів Неда до королівського шатра. В таборі починався рух. На вогні шкварчали й бризкали ковбаси, напоюючи повітря запахом часнику й перцю. Молоді зброєносці бігали з дорученнями, бо вже попрокидалися їхні господарі, позіхаючи і потягуючись і готуючись до нового дня. Побачивши Неда й сера Баристана, слуга з гускою попід пахвою низько вклонився. «Мілорди»,— пробурмотів він, а гуска, ґелґотнувши, щипнула його за пальці. На щитах, повішених перед шатрами, красувалися герби їхніх мешканців: срібний орел Стражморя, солов’ї на жовтому полі — герб Брайса Карона, виноградне гроно Редвинів, плямистий кабан, червоний бик, вогненне дерево, білий баран, потрійна спіраль, фіолетовий єдиноріг, дівчина в танку, чорна гадюка, вежі-близнючки, рогата сова й нарешті — чисто-білі герби королівської варти, що сяяли, мов світанок.

— Король має намір сьогодні битися в рукопашній,— сказав сер Баристан, коли вони проходили щит сера Мірина: в тому місці, де спис лишив у дереві глибоку подряпину, коли Лорас Тайрел вибив Мірина з сідла, фарба на щиті облущилася.

— Так,— похмуро озвався Нед. Учора вночі його збудив Джорі, щоб повідомити цю новину. Тому й не дивно, що Нед так погано спав.

Сер Баристан мав стурбований вигляд.

— Як-то кажуть: нічна краса в’яне на світанку, а від дітей вина у світлі ранку відхрещуються.

— Кажуть,— погодився Нед,— але Роберта це не стосується.

Може, хтось і зречеться своєї п’яної бравади, але Роберт Баратеон не тільки нічого не забуде, а й не відступиться.

Королівське шатро стояло біля води, купаючись у сірих хвилях ранкового туману, який піднімався з ріки. Найбільша й найвеличніша споруда в усьому таборі була вся з золотого шовку. Перед входом висів Робертів келеп поруч із величезним залізним щитом, на якому красувався коронований олень дому Баратеонів.

Нед сподівався, що король і досі в ліжку — спить після вина непробудним сном, однак йому не пощастило. Виявилося, що Роберт п’є з полірованого рога пиво й гуркітливо розпікає двох молоденьких зброєносців, які силкуються застебнути на ньому обладунки.

— Ваша світлосте,— казав один, мало не плачучи,— він замалий, не застібається.

Хлопець невміло спробував затягнути навколо Робертової товстої шиї латний комір, і той полетів на землю.

— Сьоме пекло! — вилаявся Роберт.— Мені самому все робити? Чорти б вас обох ухопили! І не стій тут, роззявивши рота, Ланселю, підніми!

Хлопець підстрибнув, і король нарешті зауважив нове товариство.

— Тільки поглянь на цих телепнів, Неде. Жінка наполягла, щоб я узяв їх собі в зброєносці, а з них геть ніякого пуття. Не можуть навіть обладунки нормально на людину вдягнути. А ще називаються зброєносцями. А я б їх назвав свинопасами в шовках.

Недові вистало одного погляду, щоб збагнути, чому виникли труднощі.

— Хлопці не винні,— сказав він королю.— Ти затовстий для своїх обладунків, Роберте.

Роберт Баратеон зробив великий ковток пива, пожбурив порожній ріг у хутряну постіль, зворотом долоні витер губи й похмуро сказав:

— Товстий? Товстий, атож? Це так ти розмовляєш зі своїм королем? — і він несподівано, мов буря налетіла, розреготався.— Неде, чому ти завжди правий?

Зброєносці нервово усміхалися, чекаючи, поки король обернеться до них.

— Ви. Так, ви двоє. Ви чули правицю. Король затовстий для своїх обладунків. Ідіть розшукайте сера Арона Сантагара. Скажіть, що мені потрібно розширити нагрудник. Бігом! Чого чекаєте?!

Хлопці наввипередки чкурнули геть із