Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— М?

— Ти це також відчуваєш?

— У?

— Курва матір, прокинься! — прошипів Фалмін, підсунувши до себе меча й тихенько одягаючи чоботи.

— Ну що таке? — пробурмотів невдоволено рудобородий, повернувшись від стіни до друга.

— Ти відчуваєш холод?

Гібді, все ще сонливий, як ведмідь у сплячці, прислухався до своїх відчуттів і з дивом підмітив, що дійсно стало дуже холодно, хоча він був вкритий покривалом і спав на грубці.

— Ага, холодно ще й як. Щось сталося?

Замість відповіді почувся ще один гучний удар грому й на дворі все на мить освітила блискавка. Гібді, який лежав навпроти вікна, подивився вперед, побачив істоту, що своїми червоними очима дивилася на нього крізь скло.

— Фалміне, — рівним голосом сказав Гібді, який, не будь він гордим гномом, міг би від страху і всцятися, — там хтось є.

— Як він виглядає?

— Словами не описати.

Гном затрусив головою, заморгав і страшна істота зникла.

— Фух, схоже здалося.

Як тільки він це сказав, на вулиці почулося іржання коней і нелюдські крики. У хаті всі прокинулися. Фалмін попередив, аби ніхто в жодному разі не запалював світло.

— Фалміне, хай йому пусто буде, що це за дурня? — з просоння запитав Лешак, заспокоюючи сім'ю, яка збилася купкою біля підвалу, готова спуститися туди в разі небезпеки.

— Гібді, щоб не сталося, борони дітей!

— Тебе я не кину! — протверезілим голосом гаркнув гном, тримаючи в руці свою сокиру.

Чаклун хотів відповісти, але не встиг. Вхідні двері впали і в проході з'явився височезний воїн в незвичних шипованих обладунках і шоломі-масці у вигляді драконячої морди. Ординія закричала як навіжена. Пельга, також налякана цим страшним створінням, взяла братиків на руки й кинулася до підвалу.

— Назад! — заверещав щосили Фалмін, вилетівши із кімнати із мечем в руках.

— Він там не сам! — встиг гукнути Гібді перед тим, як Благандійський Чаклун налетів на першого противника, який, наче скеля, стояв в дверях і діставав величезного пернача.

Фалмін із криком кинувся вперед, але його удар був відбитий швидко й без зусиль. Чаклун крутнувся на місці, зробив пірует, що дозволяла простора кімната, зацепив вістрям по грудях, але обладунок лише прим'явся і величезний воїн кинувся на чаклуна. Перший удар, націлений у голову, Фалмін відбив, але не без проблем. Він спотикнувся за поріг і впав, але на поміч прийшов Гібді, який сокирою вдарив по спині ісполита. Велетень покачнувся, але втримався на ногах, повернувся до гнома й замахнувся перначем.

— Ні! — закричав Фалмін, кинувшись на ворога і вивалившись разом із ним на вулицю.

Позаду себе почув чийсь крик і лайку, напевно Гібді, але слів розібрати не зміг. За мить на нього напали. Справа просвистів пернач, Фалмін виставив блок, але сила удару відкинула назад. Піднявши голову, побачив, що в дворі стоїть до десятка таких воїнів-велетнів у чорних латах і однакових шоломах-масках.

— Не може бути, ви ж лише видіння, лише сни! — закричав Фалмін, не віривши в побачених створінь, у неіснування яких вірив до сьогодні.

До чоловіка вийшов один із велетнів, в зіницях якого горів синій вогник, у правій руці тримав моргенштейн, а в лівій великий меч із жахливими зазубринами.

— Твої страхи ожили, Благандійський Чаклуне, — почувся низький голос із глибин шолому, від якого у Фалміна відняло мову, тому що саме цей голос говорив із ним у снах.

Піднявши голову, чаклун побачив темне небо, із якого без перестану били блискавки. Одна влетіла в сусідню хату, яка одразу зайнялася вогнем. Коні вирвалися із конюшень і кинулися з подвір'я, рятуючись від вогню. Лише Гор залишився на місці, чекаючи свого господаря.

— Хто ви такі? — із небаченим до цього страхом запитав Фалмін, не зводячи очей із закованого в сталь велетня.

— Ми — твої страшні сновидіння із минулого, Ардугаре, Віснику Смерті, — почувся той же моторошний голос і Фалмін відчув, як це створіння дивиться йому прямісінько в душу.

— Що ще за Вісник Смерті? Який ще Ардугар? Я не той, за кого ви мене маєте! — зібравши силу в кулак, прокричав Фалмін. — Залиште цю сім'ю в спокої, а то пошкодуєте!

— Все та ж хоробрість, — спокійно сказав воїн із синім вогником в очах. — Ми прийшли саме за тобою, Віснику. Твоя доля вже давно вирішена!

Фалмін, стиснувши зуби, схопив меча, підскочив і кинувся на велетенського противника, який був вищий на цілу голову. Благандійський Чаклун і справді був швидким, одним із найкращих у своїй справі. Він уже бачив, як його меч врізається в тіло противника, навіть зрадів від того.

Даремно.

Невідомо звідки чаклуна вдарили моргенштейном, який потрапив в ліве плече. Фалмін від болю закричав, падаючи на землю. Позаду нього почувся віддалений крик Гібді, ще чиїсь голоса, а за мить гучний звук грому й блискавки, яка влучила в будинок Лешака Бавара. Фалмін зробив останнє зусилля, потягнувся здоровою рукою до свого меча, але того йому зробити не дали.

За мить відчув, як втрачає свідомість від болю. Перед чоловіком стояв воїн із дивною маскою, що дивився своїми синіми моторошними очицями. Майже поринувши у невідомість, у свідомість Фалміна на секунду влетіла думка, що він уже бачив цей погляд, цих дві безодні і синій вогонь, який