Заміж? Не піду! - Енжі Собран

- Ми в усьому розберемося, - змовницьки прошепотіла я, підморгуючи лівим оком.

Цікавість, щедро присмачена нетерпінням, палила зсередини. Це була загадка і виклик.

- До речі, раз ми у джерела, може, оглянемо місце події?

- Що ви зібралися оглядати, номер п'ять? - пролунало так голосно і несподівано, що я підстрибнула.

Всі погляди схрестилися на нас з Фоксі. Застогнала, подумки картаючи себе за безпечність. Що ще встиг почути магістр Іроам? І як тепер бути?

- Місце, де зберігався амулет спотворень, - повільно, трохи розтягуючи слова, відповіла я на поставлене запитання.

- І ви знаєте, де воно? - вкрадливо поцікавився магістр, заглядаючи мені в очі.

Озирнулася. Намагаючись примітити, хоч щось, що видає це саме місце, але ніяких слідів не виявила. Тільки в одному місці за спиною ректора виднівся краєчок дзеркала. Мій погляд зачепився за цей куточок, відзначаючи, що чогось не вистачає. Ні, все було майже, як і вчора, нехай я і кинула побіжний погляд, але помічати дрібниці було нашою з батьком улюбленою грою. Кожен раз, коли ми йшли гуляти, він ошелешував мене питаннями на кшталт: якого кольору машина проїхала зліва, брюнет або блондин пройшов праворуч, що лежало на п'ятому столику кафе, повз якого ми пройшли? І я із задоволенням відповідала, а він доповнював упущені мною дрібниці, поки я не стала запам'ятовувати більше.

Мабуть мій погляд затримався сильно довго на цьому самому місці, тому що наступним я почула приголомшуюче:

- Ректор, у нас є перший підозрюваний. Номер п'ять, йдіть за мною.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно