Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

удар обома руками. Етто вилаявся щосили й відскочив на крок назад, збільшуючи відстань. Проте чаклун, із злобою в очах і силою в руках, накинувся на нього знову, не звертаючи уваги на трьох найманців, які опинилися в нього за спиною і, перегрупувавшись, почали напад.

Фалмін почув як позаду хтось вступив в кольобуху, хлюпання води застерегло його. Розвернувся, при цьому рефлекторно пригнувшись. Над головою просвистіло вістря меча, а перед ним, з перекошеною міною стояв високий і худий нападник, який наче жердина випрямився і високо закинув голову. Фалмін рубанув два рази. Перший удар горизонтально по животі, потім по інерції провернувся і пройшовся мечем по шийній артерії. Червоне забило фонтаном і перший противник впав на землю, захльобуючись кров'ю.

Інші, побачивши смерть свого побратима, войовничо завищали й кинулися на Фалміна з новою силою. Етто, в цей час, вимовив третє слово закляття. Направивши посох на чаклуна, він вигукнув останнє слово і з кінця палиці вилетіла вогняна куля. Фалмін помітив те останньої миті, ухилився, але це відволікло його й противник цим скористався. Один з найманців накинувся справа, цілячись мечем прямо в серце; другий зайшов зліва, намагаючись завдати удару зверху, цілячись в голову.

Фалмін зробив на місці пірует, прокрутившись на одній нозі. Вістря пройшлось по стегні одного з нападників, але інший його все ж таки зацепив. Меч різанув по спині, залишивши глибокий поріз. Поки кричав той, який отримав по стегні, інший хотів без допомоги напарника добити пораненого. Але Фалмін добряче розізлився, заричав і з розмаху всадив меча прямо в череп покидька, який, закотивши очі, намертво впав на мокру землю. Чаклун знав, що якщо збавить темп, його одразу пошматують, тому не зупиняючись відсік по лікоть руку одному із виродків і добив його, проткнувши мечем грудину. Найманець, захльобуючись кров'ю, полетів головою в багно.

Етто бачив невдачу своїх найманих вбивць, тому одразу прийнявся викликати портал, аби відступити, але Фалмін не збирався його відпускати.

— Стій, зачекай! — крикнув Етто, побачивши, як чаклун вертить мечем, видаючи свистячий лякаючий звук.

Чародій перелякано викрикнув, хотів тікати, але послизнувся і впав. Фалмін підлетів до нього, схопив за комір, перед цим вибивши ногою з руки посох. Етто завив, як різаний, намагаючись вирватися. Фалмін вдарив його кулаком по зубах і той ковтнувши декілька з них, затих.

— Ну що, тепер ти не такий сміливий? — закричав Фалмін, вдаривши ще раз у вухо, з якого через перебиту перетинку відразу пішла кров. — Що, тепер ти будеш просити про помилування? — чорноволосий затрусив Етто як грушу, від чого той ще не втратив свідомість. — Хто тебе найняв? Кажи!

— Йди в сраку, курва! — вбивця плюнув кров'ю в обличчя чаклуна. Той заричав і різко вдарив в щелепу. Етто відключився.

— Сволота, — лише й сказав Фалмін, сплюнувши на землю і поглянувши на чорне небо. Знову почав лити дощ, змиваючи кров із бруківки.

Благандійський Чаклун поглянув на чародія, який лежав на землі. Фалмін згадав, що змусила ця людина його пережити, приставив вістря до шиї Етто й легенько натиснув, випустивши трішки крові, але забирати життя не поспішав.

«Може багато чого знати, не можна вбивати покидька. Принаймні поки що».

Фалмін втомлено витер обличчя закривавленою рукою, при цьому прибрав меча. Життя Етто поки що було потрібне, а отже, зараз тіло треба було десь сховати, а коли той прокинеться, братися за допит і вибивання інформації, від якої буде залежати наступний крок Благандійського Чаклуна й подальша доля найманого вбивці Етто із Синіра.

Чародій прокинувся від страшенного болю в голові, який не давав навіть тверезо думати й проаналізувати ситуацію. Поглянувши вперед, він побачив невеличкий стіл із розкладеними на ньому інструментами катувань: щипці, ножиці, напильник, голки різних розмірів, крюки й ножі — все це давало знати, що його чекає попереду, але потенційного ката поки що видно не було, а отже, потрібно вибиратися. Етто, оскільки був прив'язаний до стільця, спробував розгойдатися, аби перевернутися, але стілець виявився прибитим до землі, а тому становище чоловіка було значно гіршим, аніж він думав. Як чародій не намагався побачити обстановку цього місця, але зір підводив, тому видимим був лише стіл.

— Ну, сука, — буркнув вбивця, вертівшись на місці. Етто намагався зламати стілець, але той міцно стояв на місці, наче зачарований.

Позаду нього почулися кроки, і на світло вийшов Фалмін, обличчя якого було сховане в темряві, наче чорна безодня.

— Ну, Етто, тепер поговоримо. Ти не проти?

— Пішов у дупу!

Фалмін втулив вбивці кулаком у щоку, від чого обличчя покидька одразу напухло й стало червоним. Етто сплюнув кров, при цьому зі злобою глянувши на темне обличчя свого ката.

— Отже, я так розумію, що ми розпочинаємо нашу приємну розмову, — сказав Фалмін. — Перше запитання: хто тебе найняв, Етто?

Вбивця сидів декілька хвилин мовчки, причому було дивно, що Фалмін весь цей час чекав і не вдарив поганьця ще раз, але нерви його не були залізними.

— Ти гадаєш, що я тобі щось скажу? — запитав з насмішкою Етто, але Благандійський Чаклун не збирався жартувати. Він мовчки взяв зі столу тонкого ножа й, не довго думаючи, всадив у стегно покидька. Етто завив, наче кіт весною, ріжучи виском слух. Фалмін швидко закрив йому рота кляпом.

— Заспокойся, все ж добре, чи не так? Ти був такий впевнений у собі, коли погрожував мені, а зараз щось змінилося і відразу кричиш. Не треба так.

— Ди в гопу! — почулося крізь кляп, який перетиснув рота вбивці, але Фалмін на це ніяк не відреагував.

— Повторюю запитання: хто тебе найняв?