Українська література » Фентезі » На лезі клинка - Джо Аберкромбі

На лезі клинка - Джо Аберкромбі

Читаємо онлайн На лезі клинка - Джо Аберкромбі
закричала.

«Страх чи збудження? На слух не відрізниш».

— Лейтенанте, чи не могли б ви, якщо ваша ласка, спуститися і розігнати натовп? Тоді можна буде зняти нашого товариша і забрати його із собою. — Джеленгорм запитливо глянув на нього. — Мертвий він чи живий, а розпорядження короля треба виконати.

— Так, звичайно.

Дебелий офіцер витер піт з чола і рушив непевною ходою до дверей.

Глокта повернувся до вікна і поглянув на мерця, що погойдувався внизу. У голові зринули останні слова магістра Каулта.

«Шукай у Закритій Раді. Шукай у Будинку питань. Шукай в Університеті. Шукай у банках, Ґлокто!»

Три знаки

ест гримнувся на дупу, а один із його клинків вилетів з рук і кілька разів підскочив на кругляку.

— Укол! — прокричав маршал Варуз. — Є укол! Гарна робота, Джезалю, гарна робота!

Вест почав втомлюватись від поразок. Він був сильнішим за Джезаля і вищим, мав довші руки, але малий нахаба був швидшим. До біса швидким, і ставав усе швидшим. Джезаль вже вивчив більшість трюків Веста, і якщо він продовжуватиме займатись в тому ж темпі, то незабаром перемагатиме його щоразу. Джезаль це також розумів. Коли він подавав руку, щоб допомогти Весту підвестися з землі, на його обличчі сяяла нестерпна самовдоволена посмішка.

— Нарешті ми почали кудись рухатись! — Варуз радісно постукав палицею по нозі. — Може, у нас навіть з'явиться чемпіон, га, майоре?

— Цілком можливо, сер, — погодився Вест, розтираючи забитий при падінні лікоть, що тепер аж палав. Він покосився на Джезаля, який тішився від теплої похвали маршала.

— Але не треба задирати носа!

— Так, сер! — рішуче відказав Джезаль.

— Так-так, — продовжив Варуз. — Майор Вест, безумовно, гарний фехтувальник і тобі пощастило мати його за напарника, але що поробиш, — і він усміхнувся Вестові, — фехтування — це забавка молодих, еге ж, майоре?

— Звісно, сер, — пробурмотів Вест. — Забавка молодих.

— Підозрюю, що Бремер дан Горст буде суперником іншого штибу, як і решта учасників цьогорічного Турніру. Гадаю, він демонструватиме менше хитрощів вояки, котрий побував у бувальцях, і більше енергії молодого бійця, чи не так, Весте?

У свої тридцять років Вест все ще почувався енергійним, але сперечатися було би безглуздям. Він ніколи не був найобдарованішим фехтувальником на світі, і прекрасно це розумів.

— Ми зробили неабиякі успіхи за останній місяць, неабиякі успіхи. У тебе є шанс, якщо ти й надалі так триматимеш. Непоганий шанс! Гарна робота! Чекаю на вас обох завтра.

І старий маршал попростував бундючною ходою з освітленого сонцем двору.

Вест підійшов до клинка, що лежав на кругляку біля стіни. Його бік досі болів від падіння, тож йому довелось вигадливо зігнутись, щоб підняти його.

— Мені треба йти, — буркнув він, коли підводився, з усіх сил намагаючись приховати біль.

— Важливі справи?

— Мене викликає маршал Бурр.

— Отже, буде війна?

— Мабуть. Не знаю.

Вест зміряв Джезаля поглядом. Той чомусь уникав очей Веста.

— А в тебе що? Які плани на сьогодні?

Джезаль крутив у руках клинки.

— Е-е, та ніяких... нічого конкретного.

Він нишком глянув на Веста. Картяр з нього був вправний, але брехун жалюгідний.

Вест відчув, як до нього підступає хвилювання.

— Арді, бува, не входить до твоїх неконкретних планів?

— Е-е...

Хвилювання переросло у тривогу.

— Ну?

— Можливо, — кинув Джезаль, — тобто... так, входить.

Вест підійшов впритул до молодого капітана.

— Джезалю, — Вест чув, як він сам повільно цідить крізь зціплені зуби, — я сподіваюся, ти не плануєш трахнути мою сестру.

— Послухай...

Це було занадто. Руки Веста вчепилися у плечі Джезаля.

— Ні, це ти послухай! — гаркнув він. — Я не дозволю жодних лестощів-пестощів з нею, ти зрозумів? Їй уже завдавали болю, тож я не дам, щоб ти чи будь-хто інший скривдив її знову! Цього не буде! Вона не одна із твоїх забавок, затямив?

— Гаразд, — відказав раптово зблідлий Джезаль. — Гаразд! В мене нема щодо неї жодних планів! Ми просто друзі, от і все. Вона мені подобається! Арді нікого тут не знає і... можеш повірити мені... в цьому нема нічого такого! Ой! Відпусти!

Вест збагнув, що з усієї сили стискає руки Джезаля. Як так сталося? Він лише збирався спокійно переговорити, а тепер зайшов надто далеко. «їй уже завдавали болю»... чорт! Не треба було цього казати! Він враз відпустив капітана і відсахнувся, тамуючи свою лють.

— Я не хочу, щоб ти з нею більше бачився, чуєш?

— Стривай, Весте, хто ти такий, щоб...

У горлі Веста знову заклекотав гнів.

— Джезалю, — гримнув він, — я прошу тебе, як друга. — Він підступив ще ближче, ніж досі. — І попереджаю, як її брат. Тримайся подалі! Нічого хорошого з цього не вийде!

Джезаль втиснувся в стіну.

— Добре... добре! Вона твоя сестра!

Вест розвернувся і рушив до проходу, потираючи шию, в голові у нього аж гуділо.

Коли Вест зайшов у кабінет лорд-маршала Бурра, той сидів, втупившись у вікно. Це був дебелий, суворий чоловік із пишною коричневою бородою у простій формі. Вест замислився, наскільки поганими були новини. Висновуючи з обличчя маршала — геть кепськими.

— Майоре Вест, — мовив він, сердито дивлячись з-під густих брів. — Дякую, що прийшли.

— Звісно, сер.

Вест помітив на столі біля стіни три грубо збиті дерев'яні скрині. Бурр це зауважив.

— Подарунки, — сказав він похмуро, — від нашого друга з півночі, Бетода.

— Подарунки?

— Схоже, вони адресовані королю.

Маршал скривився і втягнув крізь зуби повітря.

— Чому би вам не поглянути, що він прислав, майоре?

Вест підійшов до столу, простягнув руку й обережно відкрив одну зі скринь. Повітря сповнив неприємний запах, наче від прогнилого м'яса, але всередині була тільки коричнева земля. Він відчинив наступну скриню. Ця пахла гірше. Всередині знов була наліплена земля, а також волосся — кілька світлих пасом. Вест зглитнув слину і звів очі на насупленого лорд-маршала.

— Оце і все, сер?

Бурр пирхнув.

— Якби ж то. Решту довелось ховати.

— Ховати?

Маршал взяв зі столу аркуш паперу.

— Капітан Силбер, капітан Хосс, полковник Арінхорм. Ці імена тобі знайомі?

Вест відчув, як до нього почала підступати нудота. Цей запах. Він чомусь нагадав йому про

Відгуки про книгу На лезі клинка - Джо Аберкромбі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: