Зворотний бік світів - Дарунок Корній
— Що ти так на мене дивишся, дівчино? — насторожено перепитала Ягілка.
— Та так, нічого. Хотіла запитати про ту водойму, що під кручею плюскочеться, — відразу знайшлася Мальва, — то озеро чи море?
— То не озеро і не море. То Мертва річка, — безбарвно відповіла Ягілка.
— Що? Ну, ні фіга собі. Ще одна Мертва річка. Я бачу з фантазією в безсмертних світах не альо… Треба ж… Ой, вибачте, не втрималася. — Мальва вкусила себе за язика, пообіцяла ж собі більше не провокувати долю та не вживати неправильних слів.
— Що означає ще одна? Це єдина, справжня Мертва річка, через яку у світ мертвих, до Нави, переправляються покійники, — трохи ображено говорила Ягілка.
— Ого, супер! Ще скажіть, що ту річку Стіксом інколи називають, десь поблизу в кущах човен заховано і старий Харон його стереже. — Мальва завжди була дуже цікавою.
— Ніякого Харона тут немає. І Стікс протікає в іншому місці, дорогенька. Зрештою, щоб побачити невидиме, потрібно стати невидимим, — роздратовано відповіла Ягілка.
— О, так, звісно! І ви натякаєте, що правду можна дізнатися лиш по смерті? А ще кажуть, що мене зрозуміти важко, коли говорю, — буркнула невдоволено Мальва. Світи завжди розмовляли натяками, уже мала б до цього звикнути.
— Тобто? — не второпала сказаного Ягілка.
— Та нічого-нічого, не партеся, тобто не переймайтеся, — відразу поправила себе і додала: — З човном усе зрозуміло, то човен-невидимка. А з тим, хто переправляє, як бути? Харона ви не знаєте. Отже, ви це робите, так? Чи не ви переправляєте душі через річку в інший світ?
Ягілка уважно вивчала Мальву. Важко їй буде з тою дівкою. Питає забагато.
— Можливо. Усе залежить від того, кого доводиться переправляти.
— О, так. І якщо я запитаю, кого переправляєте ви, а кого «хтось» і хто є тим «хтосем», ви, звичайно, не відповісте і скажете, що мені спочатку потрібно стати мертвою, щоб на власні очі побачити це, так? — Ягілка мовчала. Мальва продовжувала: — І, очевидно, що, коли я запитаю, яку плату за те, щоб переправитися, має дати мандрівник, ви також не відповісте?
— Чому ж? Відповім. Плата звичайна — совість.
— Як це? — не зрозуміла Мальва.
— А так це. — Ягілка уважно дивилася в очі Мальви, наче щось для себе вирішувала. Тоді посміхнулася і додала: — Дівчино, забагато знати шкідливо для здоров’я. Давай домовимося: деякі запитання краще залишити на потім, сама отримаєш відповіді, коли стане на порі. От зараз у твоїх очах читаю ще кілька запитань. Наприклад, чим відрізняється оця Мертва річка від Мертвої річки світу твого батька, так?
Мальва ствердно кивнула.
— Мертва вода буває різною. Та, що витікає з джерела Чорнобогового, геть інша. Тобі вона зовсім не шкодить. Від неї тобі нічого не буде, бо у твоїх жилах тече темна кров. Ти від тої води не помреш. Але якщо смертний скуштує хоч краплю води з Чорнобогового джерела чи тваринка або рослинка нею вмиються, то загинуть одразу, якщо, звісно, не скропити їх живою водою. Тому й вважають воду з Чорнобогового джерела Мертвою.
— Отже, це вона вбила все живе, що колись мешкало в річці, яка протікає Темним світом? Але чому тоді ця вода, тобто вода з вашої Мертвої річки, може вбити темного, якщо Чорнобогова Мертва вода йому не шкодить?
— Якщо моєї Мертвої води не пити, то ніц тобі не станеться. Ти ж сама щойно пересвідчилася. А щодо води з Чорнобогового джерела, то… Це дуже довга історія, дівчино. Світ Відтіні не завжди був Темним світом. Колись у ньому мешкали доволі симпатичні та приємні створіння. І жодного темного, уявляєш? І джерела Чорнобогового там не було. До речі, досі, за старим звичаєм, Мертву річку у світі Відтіні називають Забутою-Незгаданою. Я так розумію, тобі про це ніхто не розповідав?
Мальва заперечливо закивала.
— І це нормально, бо це не зовсім та історія, якою можна хвалитися. Якщо захочеш, то я тобі розповім її. Історію загибелі світу Русалій. Але не зараз. Гаразд? Ти ж тут не лишень для того, щоб запитувати та слухати історії, правда? — Ягілка привітно всміхалася.
Мальва кивнула. Вона справді тут не для цього. Пес заклично гавкнув. Мальва перевела очі на собаку. І від подиву їй ледве не відібрало дар мови. Пес, який зовнішньо дуже був схожий на вовка, мав крила. Вона спочатку їх не зауважила, бо вони були прозорими і складеними, а зараз тріпотіли над його спиною вітрилами.
— Ого! Який красень! Крилатий собацюрка! — Мальва від захвату заплескала в долоні, наче маленя. Їй не здавалося, пес і справді до неї доброзичливо посміхався.
— Що ого? — Ягілка здивовано звела вгору брови. — Я ж тобі казала — це Симаргл. Крилатий пес. Невже Тестаменту не читала?
Тут Мальва враз згадала і Тестамент, і малюнок з тієї книжки, де був зображений собака з крилами. На малюнку він стояв поруч Числобога.
— А можна його погладити? — Мальва запитала швидше для годиться, бо відразу ж підійшла до собаки та погладила того по голові.
Симаргл не опирався, тільки крила на його спині гучніше зашелестіли.
— А що він тут робить? Він з вами живе, так? А чому тоді в Тестаменті він поруч із Числобогом намальований? А може, і Числобог тут живе? Він ваш чоловік, так?
— Числобог тут не живе, і він не мій чоловік, — роздратовано відповідала Ягілка. — Чому ти цього своїх Учителів не запитувала, га? І Симаргл тут не живе. Я ж тобі сказала. Він спостерігає.
— За чим спостерігає? — не вгавала Мальва, чухаючи собаку за вухом. Тому це дуже подобалося, він задоволено закрутив хвостом.
— Не за чим, а за ким? Цього разу, очевидно, за тобою. Зрештою, Симаргла запитай, — не приховуючи роздратування вела далі Ягілка.
— А він відповість? Він і говорити вміє? Ну, Симаргле, друже, скажи, що ти тут робиш? — Мальва зазирнула собаці в очі, той відвернувся. — Не хочеш говорити? Чому?
— Дівчино, агов! Він — собака. Він говорити не вміє. Відчепися від
