Ліхтарики для ЇЇ Величності - Айлін Вей

Пісні:

Those eyes • New West

Falling apart • Michael Schulte

                                               * * *

- Ваша Високосте, сьогодні у Вас обід разом з Імператором і спеціальним гостем. 

- Гість?

- Маг наче.

- Он як. Добре, я зберусь сам.

- Принцесо.

- Не потрібно, все добре.  

- Це моя робота.

- Я вже пояснювала, мені не потрібна допомога. Ти новенька, тому не звикла - але це так. Я завжди збираюсь сама.

 Дівчина вклонилась і поспішила з кімнати. Ослухатися слів наслідної принцеси, було схоже на догану. Юаньмей сіла на ліжко, голову захопили думки про майбутню зустріч. Все ж рано чи пізно він би дізнався, хто вона. Проте дівчина збиралась відкладати цей момент настільки, наскільки це можливо. Вона не знала як він відреагує, а просто так спілкуватися без титулів і зобов'язань було надто приємно. Тому часто вона не говорила ким є, титул тис на її плечі. Змушував бути ідеальною, вона ж такою не була. Дитя свобди - за кожної можливості дівчина тікала до лісу, адже лише там почувалась по справжньому живою. Кожне дерево там має спогади, а кожна рослина вдихає життя. Там оживало все і вона не почувалася самотньою.

 Відколи її брат пішов, життя втратило свої барви. Можливо це не було його бажання, але він зник так раптово. Колись увечері увійшла в його кімнату, але брата там не було. Знайшла вона Анкая в лісі, під червоним кленом. Хлопець лежав на траві і принцеса лягла поруч. 

- Ти сумний.

- Мені боляче.

- Що сталося? - вона відразу підвелась, погляд впав на його обличчя. Анкай відкрив очі, але вони були іншими, щось змінилося.

- Не такий біль, сонце. Я вчинив погано.

- Розкажи.

- Не зараз. Можливо, якщо повернусь?

- Ти кудись їдеш?

- До дядяка. Не татового брата, а маминого.

- Ні.., - я злякано поглянула в його очі, дядько був специфічним.

- Вибач.

- Кай, що ти зробив.

- Я розбив вазу з прахом.

- Не продовжуй, - серце забилось надто часто, а руки затремтіли. Раніше в них був ще один брат. - Ти ж не навмисне.

- Злишся?

- Скажи, що ти не навмисне.

- Юі я, вибач... Не можу. я злився.

- Я не буду тебе винити.

- Я розбив навмисне, а потім розвіяв лісом. А ще я викинув його паличку, що він носив у волоссі, у море.

- Кай.

- А тоді я відпустив його руку, хоча міг втримати.

- Кай.

- Я міг врятувати його, але не захотів.

- Ні.

-Так. Я ненавидів його.

 Дівчина підвелась, очі наповнилися слізьми. Їх старший брат утонув, коли був разом з Анкаєм. На море тоді налетів страшний шторм, Арей виштовхнув молодшого на схил, за допомогою своєї магії. Кай міг допомогти йому, він мав сили, матеріали, але він не зробив нічого.

- Старший.

- Це не нещасний випадок Юі. Я мі витягти його, але не став. Я просто стояв і споглядав як він тоне. А коли він майже вибрався, я зіштовхнув його назад.

 По щоках дівчини покотилися сльози. Вона не могла повірити, що брат був на таке здатний. Після смерті старшого Анкай не зронив ні сльозинки. Дівчина думала це стан шоку, думала йому больче, від того, що він бачив все на власні очі. Вона вірила його історії, а він брехав. Хлопець водолів темною магією, але Юі завжди говорила, що це лише сила, а не його особистість. 

 Старший підвівся і поглянув на дівчину, що обійнявши себе за коліна сиділа під деревом. Йому не було до неї справи. Чи він переконував себе в цьому? Не сказавши і слова він зник і відтоді Юаньмей ніколи більше не бачила його. Він зник, дядько казав, що прийняв його в себе, але буває він там рідко, а невдовзі він і зовсім зник. 

 Вони шукали його, Імператор підняв на вуха все королівство, але від сина не було і сліду. А потім, одного разу він прийшов до Юі, але інший, зовсім темний. Його очі стали червоними, а волосся чорним, що ніч. Від одного погляду на душі холодало. Він виник з тіні, розірвав малюнок, де сестра намальвала його і пішов. Відтоді пройшло доволі довго. Щоб не трапилось, дівчина не забувала його. Їй боліло за Арея, але вона надто любили Анкая. Все ж він навчив її жити.

                                             * * *

 Та ж тераса, де маг вперше поговорив з Імператором. Накритий стіл і він знову чекає. Цього разу Його Величність буде з дочкою, тож хлопець зможе передати послання від старенької. Сяо очікував побачити самозакохану дівчину, якій буде некомфортна його присутність за їхнім столом. Можливо це предвзято, але часто принце були такими, як описували казки та легенди. В його погляд впав кущ півоній. Чи побачить він Мей. Дівчину з фіолетовим волоссям, що внесла в його життя трішки свободи. Він дозволив собі просто розслабитися і не перейматися через справи, коли гуляв з нею. За спиною почувся шум, він обернувся і завмер. Імператор і Вона. 

 Дівчина одягнена в неймовірно красиву сукню, волосся закручено в дивну зачіску. А очі... Знову коричневі. Він вклонився, але погляд не міг відірватись від Мей. Вона теж дивилась на нього. Сіли за столик і тут заговорив Імператор.

- Хочу відрекомендувати тобі свою доньку Юаньмей, наслідна принцеса.

- Дякую за таку честь Ваша Величносте. Приємно познайомитись з Вами Ваша Високосте, - промовив по слову, дивлячись в її очі.

 Обід пройшов дивно. Атмосфера натягнута. Маг і принцеса постійно переглядались, лише Імператор почував себе вільно і схоже розважався: все розпитував хлопця про його роботу, справи, те як він знищує нечисть. Обоє чекали, коли ж це вже закінчиться.

 Як тільки Імператор закінчив обід, він вирішив піти прогулятися. Що Сяо, що Мей відмовились і лишилися на терасі. Такий варіант влаштовував його, тож він лишив їх поговорити. Все ж імператор знав, що його дочка розсудлива і нічого поганого не станеться. Тим більше маг був з нею, захист він гарантує.

***

- Принцесо.

- Мей.

- Ні.

-Так.

- Принцесо, я не можу, - спокійно відповів хлопець, дивлячись в її очі.

- Тоді не звертайся до мене ніяк, - в погляді дівчини проскочила сумна нота.