Зворотний бік сутіні - Дарунок Корній
Сірий мовчав, здивовано-сердито просвердлюючи Стрибога. А той не заспокоювався:
— Що знову не так? Давай, зосередься, сіра твоя голова, руки в ноги та вперед. Я придумав: ми викуримо цих двох голубків. Ну, гаразд-гаразд. Обіцяю тобі, що посаджу на місці спаленого дуба з десяток міцних дубків. Якщо тобі від цього легше стане, то й травички насію.
— Ну ти точно тупак, Стрибоже! І не ображайся, будь ласка, бо це доконаний факт. Ти взагалі міркувальник увімкнув, чи він трагічно і назавше заснув? Батько Шум — не просто батько Зеленого Шума, не просто собі дубочок. Він — син Дерева життя, посадженого Творцем. І те, що він прокинувся, не тільки сира матінка-земля знає, про це вже у Біловодді відомо. І кожна жива істота тепер слухає, що далі буде. Батько Шум просто так ніколи не прокидається. Того, хто хоч наміриться завдати йому шкоди, чекає…
— Я смерті не боюся. — Стрибог із викликом кинув слова в небо. Сірий його дістав. — От чому ти просив не знищувати світ неврів. Через Шума? Ти боїшся померти. Сірий брате, ти таки боїшся смерті? А може, забуття? Безіменний, безхатченко, безбатченко, бездітний. Той, хто відрікся від усіх заради чого? Мовчиш? Мовчи-мовчи! Що, твоє відступництво не таке вже і справжнє? Звісно! Що може чекати зрадника по смерті? Прокляття, забуття? Може, тобі організувати маленьку мандрівку у світ Відтіні. О, у нас там тих проклятих-зрадників, хоч греблю гати. Гарний приклад для наслідування, сірий друже. Хм…
— Мовчи, дурню, — сердито гаркнув сірий. — Теж мені, приклад для наслідування. Моя зрада — це моя справа. Філософія великого переходу до світу Гармонії — це не лишень слова. Це дії. Знання батька Сварога, якого ми щиро шануємо й наслідуємо, для усіх сірих не просто груба книга, Тестамент, як у темних та світлих. Це гармонія у Всесвіті, де немає місця ненависті та любові, яка породжує ту ненависть, зраді та приниженням, які приходять після задоволення, нема там болю, але нема й утіхи. Є гармонія у стосунках, беземоційна гармонія. І хто це про зраду патякає? Ліпше на себе глянь! Батька власного, рідний світ, навіть власну доньку зрадив. Коли то жінка для тебе стала важливішою від покликання та призначення? Коли вона собою тобі заступила все?
— Я не зраджував. Я кохав. Я не присягав ніколи нікому. І світлі прийняли це. І батько зрозумів мене. Бо ця клята сучка мене зачарувала. Тримала на короткому повідку, а тим часом зраджувала з Перуном. Ненавиджу обох. Чому мені ніхто раніше правди не відкрив? Аж поки вона мене не кинула… Ще винуватим зробила: «Чому я змогла не спокуситися іншими чоловіками? Тому що вони мені не цікаві. Чому ж ти зміг прийняти інших жінок?» Брехлива хвойда. А я ж майже покаявся та на колінах ладен був у неї пробачення просити.
— Ну-ну, — примирливо й улесливо заспівав сірий. — Якби тобі тоді про неї та Перуна правду розповіли, ти хіба повірив би? Як там у листі говориться: «Ціле життя в обмін на мить присутності». От і перевіримо, Стрибоже!
— Що? — Стрибог здивовано та розгнівано перепитував: — А ти звідки про листа знаєш? Посолонь нашептав? От старий олень. Світлий називається. Патякало, а не вчитель!
Сірий закотив очі. Стрибог його геть втомив за тих пару днів, що він ним опікується. Ревнивці втомлюють набагато більше, аніж навіть божевільні. Зате ними легко маніпулювати. З божевіллям трохи не так. От, наприклад, божевільний пень Оракул. Здається, зовсім здувся. Замкнувся у своєму світі та нікого не пускає. І чергова доза чарівного пійла не рятує ситуацію.
— Ні-ні. До чого тут Посолонь, Стрибоже! — Сірий врешті опанував себе. Стрибог поки йому був потрібен. Тому далі говорив спокійно та впевнено: — Посолонь справді чесний і порядний Учитель. Просто у сірих власні джерела інформації. Зрештою, давай не будемо сваритися. Я обіцяв тобі допомогти — я й допомагаю. Так, сьогоднішню битву ми з тобою програли. Я не йтиму проти Творця, бо я його син. Я на його боці, і він на моєму теж. Шкодити Шуму я не стану й тобі не раджу. На жаль, наша пастка спрацювала трішки не в тому місці та не зовсім вчасно. Я був упевнений, що ніхто не може розбудити Шума без безсмертних сил. Птаха твоя справді особлива, її пісню сам Шум почув. Розбудити Великого Батька звичайною пісенькою… Неймовірна жінка!
— Що, неймовірна? Неймовірно сильна зрадниця, яка доволі довго удавала з себе вірну дружину. Що ж тоді нам робити? Відступити? — Стрибог розпачливо роззирався довкола. — Я мушу її вбити. Або вона, або я… Іншого не дано. Я для себе усе вирішив.
— Не гарячкуй, Стрибоже! Саме так, мусимо зараз відступити. Не розчаровуйся. Спокійно, друже. Сірі своїх у біді не кидають. Нам з тобою потрібно трішки терпіння й витримки. Вдати, що ми дали цим двом спокій, а тим часом пильнувати і…
— І потім напасти, так?
— Ні, не так, — невдоволено відповідав сірий. Воїн Стрибог був нікудишнім стратегом, щоправда, добрим виконавцем. — Ніхто нападати не буде. Відтепер і Птаха, і тим паче Перун стануть дуже обережними. Вони так посилять власну безпеку, що близько до них не підступишся. Ах, шкода, що твої вітри виявилися такими повільними й так довго шукали втікачів. Шкода, що Перун встиг тоді у небі, коли ти майже впіймав їх, вчасно вислизнути, затулив її собою.
— Я не розумію. Тоді як я її дістану, якщо ти кажеш не нападати? — Стрибог дивився на сірого безумними очима.
Сірий з гідністю витримав той погляд. Навіжені були його хлібом. Не божевільні, котрі стратили геть-чисто розум, а саме навіжені, котрі стратили геть-чисто віру. Ті легко потрапляли в тенета сірих, легко піддавалися тупій муштрі, ставали сектантами, відступниками, сірою біомасою, котра йшла рівними шеренгами за сірим лідером і робила все те, чого хоче сірий брат. Якби тільки темні та світлі не плуталися під ногами, як ото тепер.
— А далі от що! На, тримай. — Сірий запхав руку в широку та глибоку кишеню свого доземного плаща, дістав із неї щось довге та блискуче, простягнув Стрибогу.
То була золота стріла. Стрибог упізнав її. Нерішуче простягнув руку:
— Стріла Перуна? Навіщо? Вона мені не нашкодить?
— Так. Перунова. Бери-бери, не бійся, вона тебе не вкусить. Бо замовлена на смерть Птахи. Незвично потужна зброя. Вона легко долає всі перешкоди у вигляді закляття, замовляння, будь-яку магію розбиває на друзки — і темну, і світлу, і навіть сіру. Вона завжди втрапляє в ціль, і майже миттєво вбиває того,