Каравал - Стефані Гарбер
37
а ньому не було більше циліндра. Темний фрак змінив білосніжний витончений сюртук, однак в очах не згас знайомий маніакальний блиск. Він був явно несповна розуму і навіть не намагався це приховати.— Скар, — прошипіла Телла. — Ти знову поводишся дивно, — прошепотіла вона самими губами.
— Аж ніяк, просто я добре знаю його, — наполягала Скарлет. — Це Легенда.
— Скарлет, я тебе прошу, перестань поводитися, як божевільна, — не вгавала Телла. — Даніель був зі мною всю ніч, кожну ніч під час гри. Неможливо, щоб він був Легендою.
— Це правда, — Легенда обняв Теллу за плечі. У його міцних лабетах вона скидалася на маленьку дівчинку.
— Забери від неї руки! — Скарлет кинулась на Легенду. — Скар! Стій! — Телла схопила Скарлет за волосся й відтягнула вбік, не давши сестрі роздерти йому обличчя.
— Даніеле, пробач, — мовила Телла. — Не знаю, що з нею. Скарлет, припини це божевілля!
— Він тебе обманув! — череп обдало жаром, поки вона боролась із Теллою. — Він убивця!
Хоч у цю мить Легенда геть не скидався на вбивцю. Одягнений у біле, божевільна посмішка зникла — сама невинність і святість!
— Може, нам варто її зв’язати, перш ніж вона завдасть собі шкоди.
— Ні, — закричала Скарлет.
Спалах занепокоєння пробіг по обличчю Телли.
— Любове моя, вона ж скажена. Вона покалічить когось із нас, — Легенда звів брови, ніби і справді хвилювався. — Пам’ятаєш застереження про людей, котрих закручує у вирі фантазій? Я потримаю її, а ти біжи по мотузку. Вона має лежати в шафі, спеціально для таких от випадків.
— Телло, будь ласка, не слухай його, — благала Скарлет.
— Люба, — улещував Легенда голосом, вдаючи занепокоєння. — Це для її ж власної безпеки.
Телла переводила погляд з Легенди з його непорочною славою, на розпатлану й заплакану Скарлет.
— Пробач, — вимовила Телла. — Я не хочу аби ти собі щось заподіяла.
— Ні! — Скарлет пручалася, порвавши рукав сукні. Намистинки сипались на долівку, тоді як Легенда відтягував її від сестри. Сильні, як залізні кайдани руки, скрутили їй зап’ястя за спиною, а Телла тим часом зникла за ширмою.
— Бачите, з яким натхненням вона виконує мої прохання? — проворкотів їй Легенда на вухо.
— Будь ласка, — просила Скарлет, — залиште її у спокої. Я зроблю все, що ви побажаєте, тільки пообіцяйте, що не чіпатимете її. Якщо хочете, щоб я стрибнула з балкона, я стрибну. Тільки не кривдьте її!
Вправним рухом Легенда повернув Скарлет обличчям до себе. Бліда шкіра та безумні очі.
— Стрибнете замість неї. Готові розбитися на смерть? — він відштовхнув її. — Тоді вперед. Стрибайте.
— Ви хочете, щоб я стрибнула просто зараз?
— Не зараз, — куточки його губ смикнулись — спроба зобразити посмішку. — Я б не запрошував вас на її похорон, якби планував вашу смерть сьогодні. Підійдіть до краєчка балкона, максимально близько.
Скарлет не здатна була мислити тверезо. Їй раптом стало цікаво, чи не те саме відчуває й Телла до Легенди. Спантеличення та дурман.
— Якщо я це зроблю, обіцяєте, що й пальцем не зачепите моєї сестри?
— Даю слово, — Легенда схрестив блідий палець над серцем. — Якщо підійдете до краю балкона, присягаюсь своїм неймовірним життям більше не чіпати вашої сестри.
— І пообіцяйте, що й інших залишите у спокої.
Легенда звів очі на Скарлет від розірваного рукава до голих п’ят.
— Ви не в тому положенні, щоб торгуватись.
— У такому разі, чому ви зі мною торгуєтеся?
— Хочу побачити, як далеко ви можете зайти, — його голос став солодкавий, а в погляді читався виклик.
— Якщо не зробите цього, то вже ніколи її не врятуєте.
Для Скарлет ці слова звучали так: «Як не зробиш цього, то не так то й сильно ти її любиш».
Скарлет рішуче ступила до краю балкона й відчула, як нічне повітря обдало холодом стопи. І хоч Скарлет ніколи не боялась висоти, поглянувши вниз, вона відчула запаморочення. Цятки світла, плями людей, тверда земля, котра не буде милостивою, коли вона...
— Стій, — здійняв лемент Легенда.
Скарлет завмерла, однак Легенда продовжував грати свою роль, вдаючи жах.
— Донателло, хутчіш, твоя сестра намагається стрибнути.
— Ні, — вигукнула Скарлет. Я не...
Попереджувальний погляд змусив її замовкнути: «Ще одне слово, і забудь про мої гарантії».
Але ж усі його обіцянки пусті! Вона дурепа, котра повірила його словам. Легенда змусив її підійти до краю, аби відштовхнути ще далі від Телли, спантеличити її сестричку, котра прибігла на крик із мотузкою.
— Скарлет, благаю, не стрибай! — обличчя Телли покрилось червоними плямами.
— Я не збиралась стрибати, — сказала Скарлет.
— Пробач, вона переконала мене відпустити себе, — вів Легенда. — Потім додала, що як стрибне, то нарешті збудиться від сну і гра завершиться.
— Даніеле, це не твоя провина, — сказала Телла. — Скар, будь ласка, відійди від краю.
— Він бреше! — репетувала Скарлет. — Це він змусив мене підійти до краю. Сказав, що як я це зроблю, він тебе не скривдить, — Скарлет занадто пізно збагнула, що цими словами стала ще божевільнішою в очах сестри. — Телло, прошу тебе, ти ж мене знаєш. Знаєш, що я б на це не пішла.
Телла прикусила нижню губу. Здавалось, вона розривалась, адже десь глибоко всередині вірила, що сестра не була самовбивцею.
— Я люблю тебе, Скар. Та я знаю, що гра робить дивні речі з людьми, — Телла простягнула скручену мотузку Легенді. Він драматично опустив голову, ніби й самому боліло.
— Ні, — Скарлет хотіла ступити крок назад, однак край був одразу за спиною. Жорстока ніч готова була поглинути її, якщо вона впаде. Натомість Скарлет рвонула вперед, намагаючись втекти від Легенди, однак він рухався як гадюка. Однією рукою він схопив її зап’ястя, а другою штовхнув на стілець.
— Відпусти мене, — Скарлет спробувала копнути його ногою, проте Телла стояла поруч і намагалась зв’язати їй щиколотки, тоді як Легенда прив’язував руки та тулуб до стільця. Скарлет відчувала подих Легенди на своїй шиї, поки він шепотів тихенько, щоб не почула Телла:
— Зачекай