Єдина, або Сім наречених принца Ендрю - Ольга Обська

РОЗДІЛ 32.1 Лопухова терапія

Глафіра із завмиранням серця відстежувала траєкторію руху м'яча. Першою ціллю, що трапилася на його шляху, була голова принца Ендрю, який вистрибнув з води, намагаючись перешкодити польоту снаряда. Спадкоємець престолу, що розраховував збити м'яч ключкою, але ніяк не власним чолом, зойкнув і незграбно плюхнувся у воду, піднявши стовп бризок. Однак створений фонтан не завадив розгледіти, як м'яч продовжив феєричний політ, щоб живописно врізатися в штангу воріт. Сила удару була такою, що снаряд відскочив далеко за межі ігрового майданчика і потрапив у зарості фіолетово-оранжевого очерету, що покривали протилежний берег.

Реакція Глафіри була блискавичною. Вона зіскочила з плечей Агнеси і кинулася за м'ячем. Потрібно було скористатися метушнею навколо Ендрю, що продовжував борсатися і чортихатися, щоб першою дістатися до снаряда. Не можна було втрачати ні секунди. Якщо хлопці заволодіють м'ячем, результат матчу буде очевидний — дівчатам перемоги не бачити. Цього Глаша допустити аж ніяк не могла. Підвести команду? Приректи соратниць на чистку риби? Дати привід хлопцям і далі поблажливо посміхатися? Нізащо! Вона мчала до мети, розсікаючи воду і створюючи навколо себе хвилі, немов моторний катер.

Подолати Глафірі потрібно було всього-на-всього метрів тридцять. Дурниця. Тим більше, що річечка неглибока, і більшу частину шляху, якщо не весь шлях, можна пройти пішки по дну.

— Стійте! — пролунало чоловіче багатоголосся, коли Крайс та Бріус підняли на ноги приголомшеного Ендрю і, нарешті, помітили Глашу, що рветься до м'яча. — Там глибоко.

— І не подумаю, — кинула Глафіра, продовжуючи рішуче рухатися до мети. — Між іншим, я плавати вмію.

До м'яча вже було рукою подати.

— Повертайтеся негайно, — крикнув Крайс. І кинувся навздогін.

Глафіра тільки прискорила рух. Вона вже подолала глибоке місце вплав і знову могла пересуватися по дну.

— У очерет хоча б не лізьте, — не вгамовувався хромейстер. — обпечетесь.

— Ага, звісно, — уїдливо відповіла Глафіра.

Вона з легкістю розкусила тактику Крайса. Він уже зрозумів, що суперницю йому не наздогнати, і намагається хитрувати. Думає виграти час, на ходу вигадуючи нісенітниці. Тільки хто йому повірить? Чим це Глаша в очереті може обпектися?

Вона рішуче забралася в саму гущу і схопила м'яч. Крайс до цього часу вже підібрався майже впритул до заростей.

— Раджу вибиратися.

— Ще чого. Подарувати вам перемогу? — Глаша продовжувала продиратися через очеретяні джунглі, намагаючись зберігати безпечну дистанцію. На щастя, Крайс в зарості лізти не поспішав.

— Осот пече, як кропива.

— Ха! Чому ж я цього не відчуваю? — поцікавилася Глаша. І, не чекаючи відповіді, продовжила: — Очевидно, у мене до вашого осоту імунітет.

— Печіння з'являється через кілька хвилин після дотику до рослини. Чим довший контакт, тим сильнішим буде опік.

Красиво як викрутився. Цілком правдоподібна брехня.

— Та виходьте ж, нарешті, — Крайс кинувся за Глашею в зарості.

Вона дала драла ще швидше.

— Тут, в осоті, ще й п'явки водяться, — попередив хромейстер і додав страхітливо: — Особливо кровожерливий гігантський підвид.

І хоч голос звучав іронічно, про п'явок Глаша чомусь відразу повірила. Вона зойкнула, кулею вискочила на берег і почала з побоюванням оглядати руки і ноги і обмацувати ті частини тіла, до яких не діставав погляд. Жодних кровосисних, на щастя, виявлено не було. Крайс тим часом продерся через очерет і опинився поруч.

Глафіра завела руки з м'ячем за спину. І кинула на хромейстера спопеляючий погляд — нехай спробує відібрати.

Але Крайс чомусь робити замах на м'яч не став.

— Не пече? — запитав він.

Взагалі-то, на правій щиколотці і лівому передпліччі якесь легке пощипування відчувалося. Може, подряпалася колючими стеблами? Але відчуття було не настільки неприємним, щоб звертати увагу.

— Головне — п'явок немає, — злорадно посміхнулася Глаша. — А от вам краще б себе оглянути.

Фраза запалила підозрілий лукавий блиск в очах Крайса. З чого б це? Здогад не змусив себе довго чекати. Все ясно — Глафіру ошукали.

— Жодних п'явок в очеретах не водиться, вірно? — запитала вона сердито. — Чому ви весь час намагаєтеся мене обдурити?

— А що мені залишалося робити? — не прийняв наїзду Крайс. — Як було змусити вас вибратися з заростей? Повірте, скоро ви відчуєте весь підступ цієї оманливої рослини.

Сказати по правді, легке поколювання дійсно почало переростати в неприємне печіння. Але у Глаші все одно до сих пір були сумніви щодо правдивості слів про очерет з ефектом кропиви. Вона подивилася на кісточку, де поколювання відчувалося найсильніше, і побачила, що шкіра вкрилася червоними цятками.

— Ходімо, — покликав Крайс. — Тут неподалік є місток через річку. Думаю, краще скористатися ним.

Глаша роздумувала.

— Чи хочете знову продиратися через очерети?

Знову в очерети не хотілося. Печіння і так посилилося настільки, що сумніви в підступності місцевої фіолетово-оранжевої рослини відпали остаточно. Але мучило одне питання:

— А як же матч?

— Матч закінчений. Після вашого кидка переможець став очевидним.

Глаша невдоволено блиснула очима в бік Крайса. Ні, взагалі-то, вона і сама розуміла, що її промах звів шанси на перемогу до нуля. Але все ж дівчата ще б поборолися. Ось так безапеляційно списувати їх з рахунків? В голові народилася чудова уїдлива фраза про надмірну зарозумілість деяких членів чоловічої команди. Але озвучити її Глафіра не встигла. Крайс випередив словами:

— За правилами дарлітбола торкатися м'яча можна тільки костуром. А принц Ендрю торкнувся його головою, та ще й під час вашої атаки по воротах — за це присуджується штрафний бал. Тож жіноча збірна перемогла із рахунком 3 : 2.