Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні
«Бум!» — з-за скелі з'явився величезний золотий дракон з вершником на спині.
ПЕРЕКОНАННЯ
У кімнаті Бальдора втомлений Роран слухав Хорста.
— А що я мав робити? — кричав коваль. — Ми не могли нападати, коли ти знепритомнів. Хлопців теж не можна звинувачувати. Ти бачив цих монстрів? — Хорст відчайдушно закинув голову, але юнак уперто мовчав. — Це було щось надприродне, і я не хочу мати з ним справу! — не вгавав старий. — Звісно, ти можеш іти в бій, але спочатку мусиш одужати, і в тебе буде багато помічників, адже люди довіряють тобі після того, як ти знищив минулої ночі цілу купу ворогів.
Роран і далі мовчав, тож Хорст, зітхнувши, поплескав його по здоровому плечу й вийшов з кімнати.
Роран навіть не поворухнувся. Раніше він дбав лише про три речі: про власну родину, будинок у Паланкарській долині й про Катріну.
Торік його родини не стало. Його ферму спалили. Тепер залишалася тільки Катріна.
Не в змозі стриматись, юнак заплакав. Він хотів урятувати Катріну, але не міг віддати на поталу загарбникам Карвахол. Проте й Катріна не виходила в нього з голови.
Закохане серце й рідний дім: хіба вони щось важать одне без одного? Якщо він уб'є воїнів, це лише завадить разакам — а можливо, й Катріні — повернутись. Так чи так — знищувати залишки королівського загону зовсім безглуздо, оскільки підкріплення близько, а якщо воно прибуде — Карвахол неодмінно загине.
Роран зціпив зуби, відчувши новий напад нестерпного болю, що пройняв його перев'язане плече.
«Сподіваюсь, що Слоуна зжеруть так само, як і Квимбі, — зловтішно подумав хлопець. — Цей зрадник заслужив на таку страшну смерть!.. Утім, навіть якщо я покину Карвахол, чи пощастить мені знайти разаків? — вагався Роран. — Хтозна, де вони живуть? І хто посміє видати слуг Галбаторікса?»
Юнак впадав у розпач, щойно згадував про те, як доведеться блукати Імперією, аби знайти своє кохання. Це було жахливо. Хлопець здригався від тихого плачу, похитуючись у різні боки. Що його робити? Як допомогти Катріні? Де її шукати?
Нарешті Роран сяк-так заспокоївся й витер очі. Треба було все обміркувати, адже безвихідних ситуацій не буває. Зрозуміло, сам він не зможе вистежити разаків, але хтось же мусить знати, де вони кубляться! Поза всяким сумнівом, це мали бути вардени, розшукати яких теж не так уже й просто. Утім, подейкують, що їх таємно підтримує Сурда…
Роран ніколи не бачив карту Алагезії, проте знав, що Сурда лежить десь дуже далеко. І за сприятливих умов навіть верхи він дістанеться туди не раніше, ніж за кілька тижнів. Звісно, можна попливти на південь човном, але для того доведеться рухатись по річці Тоарк аж до Тейрма, а там проситися на корабель. На це піде надто багато часу, а ще його можуть схопити королівські воїни.
Юнак знав, що, крім Тейрма, існує ще один великий порт — Нарда. Але для того, щоб дістатися туди, треба було перетнути Хребет — а про це не мріяли навіть найдосвідченіші мисливці. Роран тихо вилаявся й викинув усі ці думки з голови — ні, він має рятувати Карвахол, а не залишати його! Проблема полягала тільки в тому, що юнак розумів: селище приречене. І сльози знову виступали на його очах.
А якщо всі мешканці Карвахола підуть з ним до Нарда, а звідти до Сурди? Тоді можна було б досягти подвійної мети!
Зухвалість цієї ідеї майже вбила Рорана. Марно було сподіватися, що селяни залишать свої поля, а торговці — крамниці… Але що на них чекає, окрім рабства чи смерті? Натомість вардени дадуть притулок утікачам Імперії, і Роран був упевнений, що ті радо приймуть мешканців великого селища в лави своїх послідовників. Привівши селян, хлопець здобув би довіру варденів, а ті підказали б йому, де шукати разаків, і пояснили б, чому Галбаторікс так уперто на нього полює.
Зрештою, план був непоганий. Щоправда, його ще потрібно було втілити в життя, доки до Карвахола не дісталося нове військо. Відтак, часу залишалося небагато, тим паче, що треба було організувати від'їзд трьох сотень людей. А про запаси харчів юнак узагалі боявся думати.
Роран знав, що добровільно їхати ніхто не погодиться, але варто було бодай спробувати достукатись до свідомості своїх земляків. Нагадати про страх буде недостатньо, оскільки це почуття часто змушує оборонятися ще запекліше. Скорше, слід було закликати до самовідданості, примусивши селян повірити в те, що, приєднавшись до варденів і виступивши проти тиранії Галбаторікса, вони вчинять благородно. Це вимагає неабиякої пристрасті, що її не згасять жодні труднощі, страждання чи навіть смерть.
Роран подумки уявив собі Катріну — бліду, схожу на примару, з похмурим поглядом бурштинових очей. Він згадав тепло її шкіри, п'янкий аромат її волосся й їхні нещодавні зустрічі. Потім йому пригадалися всі рідні й близькі люди, яких він знав і яких уже не було поруч.
— Якби не Ерагон, якби не я, — картав себе парубок, — разаки ніколи б сюди не прийшли. Я маю врятувати селище від Імперії й урятувати Катріну від цих нелюдів…
Схвильований, Роран схопився був з ліжка, але його плече миттю пройняв нестерпний біль.
— Чи поновиться колись сила в моїй правій руці? — заточившись, подумав юнак. Він не став чекати, доки біль минеться, заскреготав зубами й вийшов з кімнати.
Замислена Елейн складала в коридорі до скрині рушники.
— Роране! — зойкнула вона, побачивши хлопця. — Що ти собі надумав?
— Ходімо, — буркнув він, минаючи перелякану жінку.
— Тобі не слід виходити, — з'явився на дверях своєї кімнати Бальдор. — Ти втратив надто багато крові.
— Ходімо, — уперто сказав Роран, відчуваючи, як ті пішли за ним.
Хорст і Альбрич, які розмовляли у вітальні, вражено зиркнули на юнака.
— Ходімо, — сказав той замість привітання.
Не звертаючи уваги на їхні обурені вигуки, Роран прочинив двері й вийшов надвір. Над селищем грізно нависла велика хмара, пророкуючи бурю.
Ведучи за собою чужу родину, Роран зі смолоскипом у руках дістався до околиці Карвахола. По дорозі він звертався до всіх зустрічних зі своїм простим гаслом. А потім, розвернувшись до центру, він зупинився й загорлав на весь голос:
— Ходімо!
Невдовзі довкола нього зібралося вже все селище. Дехто сварився, та решта людей зацікавлено прислухалася, тимчасом як над домівками ще й іще лунав Роранів заклик. На нього прийшли Лоринг зі своїми синами, потім Бірджит, Делвін та Фіск зі своєю дружиною, а також Морн і Тара, які залишили