Гонихмарник - Дарунок Корній

нічого доброго не дало. Все залишається без змін. Видається, що Марта потроху мала б звикнути до свого нового стану, та стає все важче від безнадії. Тому що відчуває себе тягарем для мами. Батько доволі легко скинув із себе цю ношу. Цинічно відкупився від них. Його нова майже дружина вже чекає дитину, і він просто співає від втіхи. Це навіть добре, що Марта ще й фізично не бачить, як він світиться щастям, лише відчуває. А мама? Бідна мама, вона тепер міцно прив'язана до неповносправної доньки. І хоча натхненно переконує і себе, і доньку, що все гаразд, Марта знає — все кепсько, бо чує, як та вночі в подушку плаче. Коли ти втрачаєш зір, загострюються інші твої чуття, вони стають вдвічі сильнішими. Вона тепер надто добре відчуває запахи, а в голові натомість з'являється картинка, що їх описує. Вона втричі чутливіша і до звуків. Розрізняє прекрасно і такі, на які раніше не звертала жодної уваги:

— Чуєш, Алінко! У твоїй оселі літає комарик, він так жалісливо гуде. Йому зовсім не подобається звук твого кондиціонера. Він хоче в небо. Розчини, будь ласка, вікно.

Аліна вимикає кондиціонер і відчиняє вікно, випускаючи на волю комарика, та запускає в майстерню вечір. За теревенями незчулися, як звечоріло. Вона не знає, що сказати Марті, як розрадити подругу. Говорить їй добрі, ніжні слова. Запевняє палко, що вона не одна, що друзі ніколи друзів не залишають і все те, що кажуть у таких випадках, банальності. Озивається Алінин телефон. Мама принесла дівчатам вечерю, пані Агнеса передала. Ліфт знову не працює. От халепа, тільки-но працював. Мама на високих підборах, аякже, то просить Аліну спуститися вниз за їжею. Аліна залишає Марту наодинці. Та обіцяє бути чемною дівчинкою. Дивно, що Петра досі немає.

Аліна спускається вниз за вечерею.

Коли вертає назад, то здивовано застає майстерню порожньою. Марта з кімнати зникла. У ванній також коліжанки немає. Лише з боку вікна долітають різкі чалапаючі звуки. Аліна кидається до вікна і торопіє від страху. На самому краєчку даху стоїть, розвівши руки в сторони, Марта, мов птаха, що приготувалася до польоту. Відчай, страх, крик застрягають у горлі. Аліна знає, якщо вона озветься — Марта стрибне, вона стрибне. Але коли вона буде мовчати — та також стрибне. Морок ночі заполонює Аліну зсередини, а сама Марта ніби зіткана з цього мороку, вона з ним — одне ціле.

— Мартушечко, дорогесенька, — майже шепоче Аліна, — не роби цього, люба, будь ласка. Мама твоя не переживе. Петро тебе любить, я тебе люблю. Ти — моя найліпша й найвідданіша подруга. Ти мені як сестра.

Аліна перекидає ногу через підвіконник, збираючись перелізти на дах. Марта, не озираючись, промовляє:

— Аліно, ти забула — я чую кожен твій найменший рух. Не бійся, я ж не боюсь. Півкроку — і я полечу. Полечу в небо, до Бога, і там у мене будуть очі. Господь, можливо, простить мені ось це і подарує ще один шанс. Я більше так не можу. Це нестерпно. Відчай, відчай у кожній клітинці мого тіла, у кожному русі. Відчай — це готовність померти. Я — готова. Передай мамі — я її люблю найдужче у світі. Я люблю тебе, Лінушко. Люблю. І пробачте мені. І ти, і мама, і Петро, і… тато.

Аліна бачить, як нога Марти піднімається над прірвою дев'ятиповерхівки, мов у сповільненому показі. Вона відчуває, як сила тяжіння нахиляє дівчину в бік землі і… Аліна заламує від розпачу руки, навпомацки перекидає ногу через підвіконник, хоча знає, що обов'язково спізниться, і щосили верещить:

— Март-о-о-о-о! Не смі-і-і-і-й!

Чиясь темна тінь встигає набагато швидше, блискавично перехоплює праву руку Марти. Марта завалюється вниз, але не падає. Дужа чоловіча рука міцно тримає її. У неї немає жодного шансу померти сьогодні:

— Тільки не сьогодні, дівчино, тільки не сьогодні і не тут, — говорить голос, і Аліна впізнає його.

Кажан щойно врятував Марту від смерті, а її від найстрашнішого жаху — бути винним у смерті людини. Це вона залишила Марту одну, хоча бачила, що та не при собі.

— Аліно, давай сюди. Допоможеш мені.

Тим часом у майстерню без стуку заходить Петро.

— Там, там, — перелякано говорить Аліна, відчуваючи, що її ноги стають кришталевими і, якщо вона зробить ними хоча б крок, вони розсиплються на друзки.

Петро розуміє — трапилось щось жахливе. Він стрімголов кидається на допомогу. Вони з Кажаном витягують Марту назад на дах. Дівчина настільки знесилена, що йти самостійно не може. Хлопці несуть безвільне тіло до вікна.

— Кажане, ти що, завмер? Допоможи мені занести її в майстерню, — говорить знервовано Петро.

Аліна якусь мить дивиться в очі Кажану, він чекає дозволу.

Гонихмарник не може без дозволу заходити в оселю:

— Заходь! Будь ласка! — вона запросила Гонихмарника до себе.

Кажан врятував Марту. Він повернувся на пару днів раніше з Криму і саме вчасно.

Через п'ятнадцять хвилин у майстерні була Агнеса Петрівна. Марта ж перебуває в напівзабутті і час від часу шепоче:

— Очі, мої очі. Сліпії очі.

Агнеса телефонує знайомому лікарю. Через півгодини той приїжджає, робить Марті укол, і дівчина засинає. Аліна через той весь розгардіяш та метушню не помічає, коли і куди зник Кажан.

Він врятував Марту і її. Коли б він був звичайною людиною, а не Гонихмарником, то чи зумів би так швидко зорієнтуватися? Все в голові сплуталося. Все.

4. Сонце

…І забуваю я, що вмію дихати,

І що ходити вмію, забуваю.

Григорій Чубай

Марту лікують удома. Нервове потрясіння, депресія і ще щось там, цікавенне слово-термін, дбайливо заплетене в латиницю мудрими ескулапами. Від неї майже не відходить пані Агнеса. Поруч постійно хтось є. Аліні лікар категорично заборонив перебувати поруч із Мартою, оскільки вони обидві знаходяться в депресивному стані. Слава Богу, їй виписали лишень пілюлі і не прописали постільний режим. Звичайно, пілюлі Аліна не п'є. Ще чого бракувало. Вона не божевільна! Аліна знає, що книги — найліпший цілитель, тому з головою занурилася в читання. Засіла в книгосховищах та архівах. Дещо знайшла, дечого не розуміла. Відчувала — підійшла надто близько. Сама не знала до чого. Після тої жахливої ночі Кажан знову пропав. Не з'являвся в майстерні, а у Львові давненько не падав дощ. Звісно, дощ тут ні до чого! Задзвонила Морва — нагадала вкотре, у неї завтра день народження. Аліна пообіцяла ще в Карпатах — обов'язково прийти, тож змушена тримати слово. Хоча після пригоди з Мартою веселитися