Зачарований хутір - Валерій СЛОБОДА

паузу він затягнув чималу. Максим терпляче чекав, бо ще раз розгнівити цього молодика бажання

не виникало. Парубок, глянувши Максиму прямо в вічі, досить спокійним тоном промовив:

– Добре, я згоден. Справжню ціну роботи знає тільки майстер, що зробив цю роботу. Ти її

назвав і я не стану знецінювати твій витвір… Ніж твій! – він різкими вправними рухами зняв ніж,

віддав Максимові і кивнув Вересці, – Йдемо!

– Зачекай мене на вулиці, Яроне, я на хвилину затримаюся.

Ярон, скоса глипнувши на Максима, зігнувшись мало не вдвоє, мовчки шуснув у дверний

отвір. Вереска ступила ближче до Максима.

– Ти не ображайся на Ярона… – мовила вона. – Розумієш, цей ніж для нього дуже дорогий.

Він йому дістався від товариша, з яким вони попали в засідку Сірих. Вони, звісно, відбилися, але 

його товариш отримав смертельні поранення, і перед тим, як відійти в обійми Дари, він віддав

йому цей ніж. Тож, для нього це не просто ніж, а пам’ять про загиблого товариша.

– Але ж я не знав, – зніяковів Максим, – Скажи йому, що я готовий обміняти ніж на якусь

іншу річ.

– Ні! Не роби цього, так ти його образиш. Він зробив свій вибір, і цей вибір вартий поваги.

– А хто такі… – Максим не встиг запитати, бо в цей момент за дверима кашлянув Ярон і

Вереска поспішила за ним.