Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Він кліпнув очима й кинувся до віддаленої частини проходу. Вируюче Буресвітло несамовито линуло з нього, обпікаючи шкіру холодом, а сила земного тяжіння перестала діяти. Натомість його потягло вглиб коридору, до обраного ним місця, — і воно тепер начебто опинилося «внизу».

Це був Простий викид, перший із трьох видів. Він давав змогу протидіяти законам фізики, спренам чи богам — хоч би що там тягло людину донизу. Силою Простого викиду він міг притягувати людей або предмети до різних поверхонь, а також розкидати у різних напрямках.

У його сприйнятті коридор перетворився на глибокий шахтний стовбур, на дно якого він падав, а двійко вартових стояли на одній з його вертикальних стінок. Вони були просто ошелешені, коли Сет ногами зацідив одразу обом в обличчя, зваливши додолу. Тоді змінив кут огляду й Кидком повернувся на підлогу. З нього потоком лилося Буресвітло. Підлога коридору знову стала його «низом», і він приземлився між двох охоронців. Задубілий на морозі одяг потріскував, і з нього сипалися кришталики паморозі. Сет підвіся, готуючись прикликати свого Сколкозбройця.

Один із вартових мацав рукою в пошуках списа. Нахилившись, Сет торкнувся плеча стража, водночас дивлячись на стелю. Він зосередився на точці прямо в себе над головою, подумки переливаючи Буресвітло зі свого тіла в охоронцеве, а відтак силою Викиду притягнув бідолаху до стелі.

Нажаханий страж заволав, щойно «верх» став для нього «низом». Залишаючи за собою Буресвітловий слід, він урізався в стелю і випустив зброю. Сет не спрямовував Викиду безпосередньо на спис, тож він полетів додолу та з грюкотом упав біля його ніг.

Убивство — найбільший з усіх гріхів. Але осьде він, Сет, — Заблудлий, котрий нечестиво топтав камінь, використаний іншими для будівництва — і нічого. І кінця-краю цьому не буде. Існувало лиш одне життя, на яке йому заборонялося зазіхати, — його власне.

Разом із десятим ударом серця він відчув, як у його простягнутій руці опинився Сколкозброєць. Він матеріалізувався, немов згустившись з імли, і по всій його довжині проступили краплинки вологи. Його Сколкозброєць був довгим і тонким, обосічним, дещо коротшим, ніж в інших. Сет замахнувся, і клинок пройшов крізь шию іншого стража. На кам’яній підлозі коридору лишилась подряпина від леза.

Використання Сколкозбройця давало дивний ефект. Його лезо з легкістю проходило крізь камінь, сталь чи будь-яку неживу речовину, але щойно торкалося людської шкіри, як починало поводитись по-іншому. Не те щоби Сет перетяв шию стража — на ній не лишилося й сліду, але очі небораки відразу ж узялися димом і спалахнули. Вони чорніли, зморщуючись в очницях, а сам він замертво повалився долілиць. Сколкозброєць не рубав живої плоті — цілив прямісінько в душу.

Зверху заворушився другий вартовий. Він якось спромігся звестися на ноги, хоча вони й були притиснуті до стелі.

«Сколкозбройний! — щосили заволав він. — Сколкозбройний у королівському палаці! До бою!»

«Схаменулися», — подумав Сет. Вони й гадки не мали, що той витворяв із Буресвітлом, але безпомильно розпізнали Сколкозброєць.

Сет нагнувся й підняв списа, що впав з-під стелі, і нарешті видихнув — адже він затримав дихання ще тоді, коли втягнув носом Буресвітло. Поки не дихав, Світла ніби й вистачало, але у двох світильниках його було не так багато, тож він мав знайти нове джерело живлення. Тепер, коли Сет дихав у звичному ритмі, воно витікало з нього ще швидше.

Він зіпер тупий кінець списа об підлогу та глянув угору. Вартовий на стелі перестав волати й здивовано витріщив очі, помітивши, як поли його сорочки поповзли вгору, — земля під ним повертала собі домінуючі позиції. Потік Буресвітла, що струмувало з його тіла, помітно поменшав.

Він глянув униз на Сета, на вістря списа, націлене прямісінько йому в серце. З кам’яної стелі під його ногами повиповзали фіолетові страхокузьки.

Потік вичерпався. Вартовий упав.

Він закричав, напоровшись на списа, що пробив йому грудну клітку. Сет випустив ратище з рук, і воно з глухим стуком упало на землю. Радше навіть гепнуло — адже на вістрі корчилося людське тіло. Стискаючи в руці Сколкозброєць, Сет звернув у боковий коридорчик, покладаючись на вивчену напам’ять схему. Щойно він зник за рогом і притиснувся до стіни, як до вбитого стража приспів ще один наряд вартових. Новоприбулі відразу ж здійняли ґвалт.

Отримані ним інструкції були недвозначні: вбити короля, але так, щоби його помітили. Нехай алеті знають, що він наближається і з якою метою. Але навіщо? Навіщо паршенді взагалі погодилися на цей договір, якщо збиралися підіслати вбивцю у вечір його підписання?

На стінах коридорчика світилися ще кілька бра із сапфірами. Король Ґавілар любив показну розкіш — він і гадки не мав, що таким чином готує джерела живлення для Викидів тому, хто прийде його вбивати. Адже штучок на кшталт тих, які виробляв Сет, ніхто не бачив упродовж тисячоліть. Від тих часів не збереглося жодних писаних свідчень, а легенди жахливо все перебріхували.

Сет знову виглянув у коридор. Один із вартових, які стояли на перехресті, помітив його і щосили закричав, тицяючи пальцем. Сет переконався, що його таки помітили, і знову зник з-перед їхніх очей. На бігу він глибоко вдихнув, викликаючи Буресвітло зі світильників. Воно оживило Сета: швидкість бігу зросла, м’язи розривалися від припливу енергії. Світло бушувало в ньому, у вухах гупала кров. Це було страшне й водночас чудове відчуття.

Прямо, знову прямо, а тоді вбік. Він відчинив двері підсобного приміщення та на хвильку забарився: рівно настільки, щоби вартовий встиг вискочити з-за рогу й уздріти його. А тоді ввірвався в кімнату. Готуючись до Повного викиду, він підняв руку й силою думки сконцентрував у ній потік Буресвітла — так, що туго натягнута шкіра аж запроменилася сяйвом. А тоді різким рухом спрямував її у бік одвірків, бризкаючи світінням, немов краплями білої фарби. Двері з грюкотом зачинилися перед самим носом у вартових.

Буресвітло втримувало двері силою сотні рук. Повний викид давав змогу з’єднувати предмети між собою — аж доки не закінчувався заряд. Він потребував довше часу на підготовку, ніж Простий викид, та й світло витікало значно швидше. Спочатку затряслася дверна клямка, далі затріщала деревина: стражі намагалися висадити двері, щосили гамселячи в них ногами та плечима. Хтось закричав, щоби принесли сокиру.

Сет перетнув кімнату швидкими широкими кроками, маневруючи між меблями, які зберігалися в ній. Вони були з дорогих порід дерева, оббиті