Приручити Дикого - Анна Лященко

Кай

Раян відводить Караду в нашу резиденцію, а я йду за Ріком до його кабінету.

- Кай! Що це було? – гарчить Рік, тільки-но за нами зачиняються двері.

- Я так розумію, чи це риторичне питання? - цілком спокійно відповідаю я, тим самим просто зриваючи клапан у мозку Ріка.

Міг би й не питати, і так зрозуміло, що Ріку потрібно було лише позначити момент початку мордобою. Залишається сподіватися, що використовуючи мене як боксерську грушу, ректор спустить пару і не спробує назавжди закінчити моє тлінне існування. Щоправда, я теж не стою, опустивши руки.

Коли інтер'єр кабінету максимально мінімізувався, попросту кажучи, нашими тілами більше нема чого стало ламати, ми закономірно дійшли думки, що час переходити від справ до слів, хоч би як незвичайно це звучало.

Озирнувшись на всі боки, і скептично подивившись один на одного, ми обидва одностайно та одночасно дійшли висновку, що нам варто піти в сад, регенерувати.

Полежавши в драконячій іпостасі пів годинки на свіжому повітрі й охоловши, обернулися і вирушили в будиночок ректора.

- Ріку, годі біситися, ти ж розумієш, що Раян не скривдить Караду. Рано чи пізно це все одно закінчилося б одруженням, — видаю я, побачивши, що друг вже готовий сприймати мої слова більш-менш адекватно.

- Я розумію, але не так я собі уявляв заміжжя коханої племінниці! А що я від брата вислухаю! Страшно навіть уявити! Про матір Каради я взагалі мовчу. Залишається тільки порадіти, що я не маю дітей, нікого сиротами не залишу. Але проблема не в цьому, Кай, а в тому, що Карада ненавидить принца! Через почуття до міфічного Дикого.

- Раян досі так і не наважився порозумітися з Карадою, але, можливо, тепер, коли у нього просто не залишилося іншого виходу, вони нарешті з'ясують усе... – з надією в голосі говорю я, хоч і сам у це не вірю. Я знаю, що Раян панічно боїться визнаватися Караді.

- Маю сумнів, що це допоможе. Я дуже добре знаю свою племінницю. Вона так просто не пробачить Раяну ні обману, ні цього поспішного одруження. Крім того, ми маємо ще одну проблему – Ярд. Він…

- Ярд! – Одночасно вигукуємо з Ріком і мчимося до нашої резиденції, перемовляючись на ходу.

- Рік, адже Ярд не може вбити Раяна, він же розуміє, що вони з Карадою Істинні?

- Вбити не може, а ось відгризти крила – цілком.

Мимоволі починаю скиглити, чого зі мною не траплялося з моменту смерті Таїди.

- Раян — Золотий Дракон!

- А Ярд – найкращий на бойовому факультеті!

- В обороті йому з принцом не впорається!

- Кай, ти бачиш драконів, що б'ються?

– Ні. А це означає…

- Це означає, що Ярд зараз начищає фізіономію твоєму принцу!

- Це не смертельно, і крила цілі залишаться, — майже заспокоююсь я.

І це працювало, поки ми не дісталися резиденції…

Раян

Я не відпускаю руку Каради ні на мить, ніби боюся, що вона може втекти від мене. Хоча, чому начебто? Я насправді цього боюсь. Ксі, дружина Ердана, втекла від нього наступного дня після весілля. Наскільки я знаю Караду, на щось подібне можна очікувати й від неї. Але навчений гірким досвідом брата, я не допущу навіть такої думки!

- Не здумай спробувати втекти! Це було б безглуздо, враховуючи нашу Істинність! Та й такої можливості я тобі не надам! - про всяк випадок із загрозливим гарчанням попереджаю дружину.

- Втекти? Принце, ви погано мене знаєте! Втікати я не збираюся! Але обіцяю, що знайду спосіб звільнитися від вас!

У відповідь на її слова я тільки гарчу. Ні, дрібна! Тобі мене не позбутися! Ми Істинна Пара, і всім, у тому числі тобі й твоїм родичам, доведеться змиритися з цим! А той старшокурсник, який торкався моєї дружини своїми лапами, він уже труп. Це лише питання часу.

Не стримуюсь і повідомляю про це дрібну.

- То був мій брат! Ревнива ти тварина! Спробуй тільки торкнутися його! Якщо хоч одну лусочку йому зашкодиш, то я тобі цього ніколи не пробачу! - Дрібна в гніві прекрасна! Ці лусочки, які проступають на її обличчі, цей блиск очей із вертикальними зіницями! А запах! У відповідь на слова дівчини я тільки муркочу, злегка прикривши очі. Але з блаженного стану мене швидко виводять, досить грубо схопивши за комір і струснувши. Розвертаюсь, щоб подивитися на зухвальця і ​​бачу перед собою того самого старшокурсника.

«Якщо хоч одну лусочку йому пошкодиш…»

У голові звучать слова Каради, і я розумію, що влип. Прикриваюсь, як можу від ударів розлюченого старшого брата моєї дружини, але надовго мене не вистачить.

Відповісти я не можу, розумію, що Карада не жартувала, та й калічити її родичів не буду. Залишається тільки чекати, доки запал братика вщухне, чи, нарешті, з'явиться хтось із моїх провожатих. Зрештою, вони повинні забезпечувати мою безпеку! Але, мабуть, ніхто не поспішає йти мені на допомогу.

Подумки прикидаю, скільки часу мені доведеться витратити на регенерацію. Години півтори, не менше. Але почувши хрускіт чергового ребра, роблю виправлення – два. Некрилаті Боги! Та в нього удар, як у молотобійця в кузні! Я вже й наставнику радий буду.

Дійшовши у своїх підрахунках до п'яти чи шести годин регенерації, відключаюся.

***

Кай

Картина, яку я побачив у нашій резиденції, увігнала мене в ступор.

Принц лежить на землі, а Ярд молотить його кулаками. Карада знаходиться в якомусь напівнесвідомому стані й практично не реагує на те, що відбувається. З усіх присутніх лише ректор зберігає здатність здорово мислити.

- Ярд припини!! - гарчить Рік, насилу відтягуючи племінника від принца, що лежить непритомний.

Якщо Раян мертвий… Я навіть не хочу думати про наслідки.

Карада не виживе.

Ярда стратять.

Мої перспективи виглядають теж не дуже райдужно.

Дивлюсь на принца і не можу поворухнутися. Треба перевірити, чи він живий ще, але досвід мені підказує, що це малоймовірно.

- Кай! Отямся! - Приходжу в себе від того, що мене хтось трясе. - Кай! Раян живий, але якщо він зараз не обернеться, з такими травмами йому не вижити.