Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

Валізу я насилу закрила, довелося на ній трохи пострибати навіть. Але я впоралася. Тільки от кімната нагадувала більше поле бою. Але сил прибирати бардак, мною ж і влаштований, не було жодних.

Далі я витягла всі свої заощадження та документи, загорнула в папір і поклала в потайну кишеню на дні рюкзака, туди ж вмостилася скринька з прикрасами, кремчики, різні дівчачі дрібничкі, які могли знадобитися в дорозі, зробила собі кілька бутербродів, відварила картоплі, поклала банку кави та пачку чаю, чашку, ложку...

Начебто все... Більше при всьому бажанні в мій рюкзак нічого не поміститися.

На восьму я викликала таксі, про його прибуття мене сповістила смс-ка. Я востаннє обійшла квартиру, подумки попрощалася та пообіцяла повернутися. Накинула на плечі рюкзак, взяла до рук злощасну папку, через яку мені довелося так різко поміняти звичний ритм життя, викотила чемодан на сходовий майданчик та зачинила квартиру. З хвилину постояла, притулившись спиною до дверей.

- Прощавай, рідна домівко! Я сподіваюся, що скоро повернуся.

Зітхнула і попрямувала до ліфта.