Українська література » Фентезі » Ритуал - Марина та Сергій Дяченко

Ритуал - Марина та Сергій Дяченко

Читаємо онлайн Ритуал - Марина та Сергій Дяченко
геть.

Відкриття карнавалу довелося затримати на півтори години.

Постало питання про неучасть принцеси Юти у святі, і лише заступництво принца Остіна дозволило відкласти кару.

Золота сукня Олівії, на щастя, не дуже постраждала — придворні майстрині зуміли цілком її відновити. Дужче постраждало чарівне личко красуні — довгі глибокі подряпини довелося ретельно зафарбовувати й запудрювати.

Юті холодно запропонували сукню однієї з фрейлін і простий неприкрашений капелюх. Утім, їй це було байдуже.

Перед самим початком свята до Ютиної спальні зазирнуло хитреньке личко Май; сестричка тримала під пахвою капелюшну коробку.

— Пообіцяй, що візьмеш!

— А що там? — запитала Юта байдуже.

— Пообіцяй! — Май крутилася дзиґою.

— Обіцяю…

Вона розкрила коробку, коли Май уже помчала геть.

Під кришкою яскрів блискітками в оксамитному морі капелюшок з бурхливою хвилею.

Великодушна Май віддала свій капелюшок безталанній сестрі.

Карнавал давно вже став улюбленим святом у всіх трьох королівствах.

Залитий сонцем майдан був переповнений, ґронами висіли хлопчаки на ліхтарних стовпах, і неймовірним квітником колихалися над юрбою капелюшки — різних розмірів, фасонів та кольорів. Вигадливі міщани прикрасили капелюхи дзвіночками й калатальцями, вертульками та кремовими тістечками, а один веселун — білим мишеням у клітці. Зранку, як звичайно, дмухав легенький вітерець, і капелюшки, щоб не сталося халепи, міцно поприв’язували до підборідь барвистими атласними стрічками.

Церемонію відкрив парад цеху капелюшних майстрів — на чолі колони крокував придворний капелюшник, той самий, що виготовив капелюшки принцесам. Над головою його розвівався цеховий штандарт із зображеним на ньому нічним ковпаком.

Капелюшники вишикувалися в каре навколо оббитого килимами помосту, на якому урочисто сиділи три королівські родини. Золота сукня Олівії притягувала всі погляди, тільки й чулося: «Ох, яка красуня!»

Юта сиділа не підводячи голови, боячись глянути в бік Остіна й спиною відчуваючи його близьку присутність.

Король-батько проголосив невелику промову про добробут та процвітання, після чого доручив керувати святом розпорядникові, увінчаному величезним білим циліндром.

Той вистрелив каскадом жартів — юрба посміялася. Потім, на знак його довгого повитого плющем жезла, усі випустили з гаманців зранку зловлених і ув’язнених там ос, бо, за повір’ям, услід за осою в гаманець повинні посипатися грошики. Деяким грошолюбам не пощастило й вони розчаровано витрушували на землю передчасно здохлих комах — це, як відомо, обіцяло збитки.

Потім оголосили герць бойових їжаків. Двобій відбувався на величезному круглому барабані, юрба навколо сміялася й плескала, а розпорядник приймав ставки. Їжаки, яскраво оздоблені власниками, сопіли й фиркали, тупотіли по товстій барабанній шкурі, періодично згортаючись у клубок, щоб, стрімко розгорнувшись, ухопити суперника за довгий чорний ніс. Барабан гудів, відбиваючи немислимий дріб; перемогла всіх маленька, фарбована кіновар’ю їжачиха, що, втім, вирізнялася дуже лютою вдачею.

Настав, нарешті, час демонстрації капелюшків. Оксамитова хвиля з човником та рибалкою мала принести приз своїй власниці, проте Юта відмовилася від участі в конкурсі. Перше місце посів, зрозуміло, золотий лебідь Олівії — хоч трохи й поскубаний.

Сонце стояло високо, перша половина карнавалу добігала кінця. Попереду ще були нічні забави — танок зі смолоскипами, дармове вино коштом цеху капелюшників та феєрверк коштом державної скарбниці, а також усенародні танці й розваги.

Королівські родини підвелися, щоб, зробивши коло пошани, повернутися в палац і відпочити до смерку.

Палацовий оркестр гримнув — трохи не в лад; поріділа юрба замахала хусточками, вітаючи правителів, а розпорядник опустив свій жезл і полегшено витер лоба мереживним обшлагом.

Повіяв вітерець і освіжив гаряче Ютине чоло — нічого дивного в цьому не було б, якби в ту ж мить цей вітерець не змінився сильним поривом пружного гарячого вітру.

Невдоволено забурчали городяни — у когось таки знесло капелюшок.

Юта обома руками взялася за блакитні оксамитові краї й поглянула на сонце.

Сонця не було. На майдан упала густа чорна тінь, хоча палацовий звіздар упевнено пророкував ясну погоду.

Знову налетів вітер — раптовий, лютий. Майдан накрила хвиля різкого неприродного запаху, від якого сльозилися очі й шерхло горло.

На мить стало тихо — так тихо, що виразно почувся з висоти свист, з яким розтиналося повітря. Сонце з’явилося знову і знову зникло, ніби його закрила хмара, що налетіла з шаленою швидкістю.

— А-а-а!!

Пронизливий жіночий крик розірвав загальне заціпеніння. Охоплені жахом, люди кинулися хто куди — топчучи одне одного й перекидаючи святкові брички та візки.

Юта стояла на вкритому килимами помості й щосили втримувала на голові капелюшок Май — нічого важливішого вона поки що не могла придумати.

Вона бачила, як батько, обіймаючи однією рукою Вертрану, а другою — королеву-дружину, намагається протиснутися крізь юрбу до карети, яка стоїть оддалеки, як Остін заштовхує Май під поміст, як Олівія, не втративши самовладання, теж лізе туди, як кружляє посеред майдану смерч куряви, а в ньому божевільними метеликами танцюють зірвані кольорові прапорці…

Темрява ще погустішала.

Юта підняла голову й побачила в небі над собою коричневе лускате черево з притиснутими до нього розчепіреними гачками пазурів. У неї підкосилися ноги.

— Тікай, Юто, рятуйся!

Їй здалося, що вона чує Остінів голос.

Так само притримуючи капелюшок обома руками, Юта рвонула з місця, переконана, що не зупиниться вже ніколи.

Вона мчала спорожнілим майданом, мчала наосліп, а за нею гналася хвиля запаху. Юта спотикалася об кинуті сумки, прапори й брязкальця, а над нею кружляв, заповнюючи собою все небо, потворний крилатий ящір — дракон.

— Юто-о!

Вона помітила Остіна.

Він мчав до неї величезними стрибками, широко роззявивши рота, проте його крик одразу зносило вітром.

Юта повернула було йому назустріч, та Остін раптом виявився внизу, під нею. Вона якийсь час бачила його задерте обличчя, спотворене страхом, розхристаний комір сорочки та камінчик-талісман на золотому ланцюжку, але потім майдан зненацька перекинувся, мов тарілка, а Остін став маленький, як порцеляновий рибалка на блакитному капелюшку.

Юта побачила згори палац, парк, майдан, вулиці, людей, що метаються в паніці…

Пазурі огидної потвори міцно тримали принцесу Юту й несли її далі й далі від дому — невідомо куди.

Тоді вона закричала — та ніхто її не почув.

Розділ другий

Шкіриться привид моїх утрат.

Сам собі лікар.

Сам собі кат.

Арм-Ан

Крижаний вітер піднебесся шмагав Юту по обличчю, вривався в горло й забивав дух; рясні спідниці ляскали, мов ослаблі вітрила, й шмагали по ногах, якими вона відчайдушно гамселила повітря. Вона загубила спочатку один черевичок, потім другий. Драконячі пазурі стискали її міцно, мов сталеві обручі, боляче тиснули на ребра й не давали вивернутися.

Стало дибки сліпучо-синє небо, спалахнуло й згасло сонце, повільно, ніби неохоче, обернулася внизу земля. Знову небо; Юта лементувала, зриваючи голос, і щосили намагалася вирватись.

Поля складалися мозаїкою — жовтий квадратик до чорного. «Ковдра з клаптиків», —

Відгуки про книгу Ритуал - Марина та Сергій Дяченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: