Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
— Я не маю відповідей на ці запитання, Каладіне.
— А хоч хтось має?
Ззаду зачулися кроки. Сил озирнулась.
— Це він.
Місяць щойно зійшов. Схоже, Далінар Холін був пунктуальною людиною.
Він зупинився поруч Каладіна. Під пахвою князь тримав якийсь згорток. Навіть попри відсутність Сколкозбройця, князя ніхто би не сплутав із цивільним «шпаком». Власне, без нього він справляв ще переконливіше враження. Мускуляста статура свідчила про те, що джерелом його сили була не лише Сколкозбруя, а ретельно відпрасований мундир вказував на людину, яка добре розуміє: коли командир виглядає як слід, то й підлеглі надихаються його прикладом.
«Інші теж здавалися такими ж благородними», — подумалось мостонавіднику. Та чи віддав би хтось Сколкозбройця, лиш би не завдати собі ганьби? А коли й так, то на якому саме етапі зовнішність переставала бути просто маскою?
— Вибач, що я призначив нашу зустріч о такій пізній годині, — сказав Далінар. — Знаю, що сьогодні видався нелегкий деньок.
— Не зважайте. Сумніваюся, що я зміг би заснути.
Князь тихенько фиркнув, немов і сам це розумів.
— Про твоїх людей подбали?
— Так, — відповів Каладін. — І то дуже добре. Дякую.
Мостонавідникам відвели для проживання порожні казарми, а найкращі лікарі Холіна надали їм медичну допомогу — причому ті отримали її раніше за поранених світлооких офіцерів. Решта обслуги — всі, хто не входив до складу Четвертого мосту — одразу ж і без жодних роздумів визнали Каладіна своїм командиром.
Далінар кивнув.
— Скількох із них, на твою думку, зацікавить моя пропозиція отримати гаманець сфер і свободу?
— Значну частину обслуги з інших команд. Але поб’юсь об заклад, що більшість народу її проігнорує. Мостонавідники — не ті, хто мріє про свободу й порятунок. Вони не знатимуть, куди себе подіти. Ну, а наша команда… Правду кажучи, у мене таке враження, що вони зажадають того ж, чого і я. Якщо залишуся — залишаться й вони. Коли піду — і решта рушать услід.
Князь знову кивнув.
— І що ж ти зробиш?
— Ще не вирішив.
— Я розмовляв з офіцерами, — Далінар скривився. — З тими, хто вижив. Вони сказали, що ти віддавав їм накази й перебрав на себе командування, немов світлоокий. Мій син і досі сердиться через те, як… склалася ваша розмова.
— Та ж і дурневі було ясно, що йому до вас не пробитися. А що стосується офіцерів, то більшість отримали бойовий шок або вибилися з сил. Я просто трохи їх розворушив.
— Я двічі завдячую тобі життям, — сказав князь. — А також синовим і своїх людей.
— Ми квити.
— Ні, — заперечив той, — але я зробив, що міг, — Далінар зміряв Каладіна очима, немов придивляючись, прицінюючись. — Чому твоя команда повернулася по нас? От тільки чесно — чому?
— А чому ви віддали Сколкозбройця?
Князь затримав на ньому погляд, а потому кивнув.
— Слушне зауваження. Маю для тебе одну пропозицію. Ми з королем от-от почнемо дещо дуже й дуже небезпечне. Таке, що поставить на вуха всі табори.
— Мої вітання.
Холін ледь помітно всміхнувся.
— Моя почесна варта полягла заледве не вся, а ті, хто все ж уцілів, знадобляться для поповнення рядів Королівської гвардії. Настав день, коли я не маю кому виявити довіри. Мені потрібні ті, хто захистить мене та родину. І я хочу, щоби ними стали ти і твої люди.
— Бажаєте, щоби купка мостонавідників зробилася вашою особистою охороною?
— Її елітним підрозділом, — уточнив Далінар. — Твоя колишня команда, ті, кого ти сам тренував. А решту я волів би бачити солдатами своєї армії. Я чув, як героїчно билися твої хлопці. Ти готував їх без відома Садеаса, паралельно беручи участь у вилазках. Цікаво було б подивитися, що тобі вдасться зробити, отримавши необхідні ресурси, — князь відвернувся й кинув погляд на північ. У напрямку табору «старого друга». — Моя армія зазнала колосальних втрат. І я поповнюватиму її чисельність, беручи всіх підряд, але кожен завербований мною рекрут викликатиме підозру. Садеас спробує заслати в наш табір шпигунів. Зрадників. Убивць. Елгокар побоюється, що не протягне й тижня.
— Прародителю бур! — здивувався Каладін. — Та що ви таке затіяли?
— Я позбавлю їх можливості гратися в ігри, тож усерйоз очікую від них поведінки дітей, у яких відібрали улюблену забавку.
— У цих діточок знайдуться армії та Сколкозбройці.
— На жаль.
— То от від чого ви хочете, щоб я вас захистив?
— Так.
Жодних словесних вивертів. Лише гола правда. Це заслуговувало на чималу повагу.
— Я доведу чисельність Четвертого мосту до розмірів почесної варти, — погодився Каладін. — І підготую з решти роту списоборців. Адже тим, хто входить до почесної варти, і платять як її членам, — я правильно розумію?
Зазвичай особисті охоронці світлоокого отримували втричі більше від середньої платні рядового списника.
— Звісно.
— Крім того, мені знадобиться місце для тренувань, — продовжував той. — І першочергове право отримувати в інтендантів усе необхідне. Я особисто складу графік підготовки своїх людей і сам призначатиму сержантів і командирів загонів. Ми не будемо підпорядковані світлооким, а лише вам, вашому синові та королю.
Далінар звів брову.
— Твоя остання вимога дещо… нестандартна.
— Ви хочете, щоби я охороняв вас і вашу родину? — перепитав Каладін. — Від решти великих князів і підісланих ними вбивць, котрі можуть просочитись у вашу армію та затесатися поміж офіцерів? То як же ви уявляєте собі ситуацію, за якої кожен світлоокий у таборі попихатиме мною на власний розсуд?
— Твої слова не позбавлені сенсу, — промовив Холін. — Але ж ти розумієш, що, наділивши тебе такими повноваженнями, я, по суті, надам тобі ту ж владу, що й у світлоокого четвертого дану. Ти командуватимеш тисячею колишніх мостонавідників. Цілим батальйоном.
— Так.
Далінар на мить замислився.
— Гаразд. Вважай, що тобі присвоєно чин капітана — дарувати темноокому вище звання я просто не наважуся. Якби я прямо призначив тебе на посаду командира батальйону — це лише породило б силу-силенну проблем. Однак я
