Пісня дібров - Павло Сергійович Дерев'янко

Гнат пирхнув і випив. Ярема не витримав, випив слідом. Солодкуватий смак вина нагадав вечір, коли він познайомився з Сильвією. Чи побачаться вони колись знову?

— Орда вміє вичікувати, — додав Пилип. — Після кожного великого завоювання минало двадцять років, аби зросло покоління, спрагле нового походу. Всім ординцям відомо, що кожен солдат після перемоги отримає шмат завойованої землі, дружину з місцевих, підйомні на господарство. Це мотивовані загарбники, які швидко перетворюють захоплене на питоме.

— Але в наших силах цьому запобігти, — перехопив розмову Северин. — У культі Темуджина їхня сила і їхня слабкість. Якщо його вбити — хребет Орди трісне!

— Авжеж, — саркастично озвався Гнат. — Як у казці! Хоробрий витязь убиває поганського отамана, і все, справу залагоджено! Злі чари знищено, ворог тікає, врятовані співають пісень, мед-пиво п'ють, по вусах тече, в рота не потрапляє. Люблю, коли все так просто!

Він витер об себе руки, глянув на Чорнововка і мовив уже без глузів:

— Щезнику, ти й досі вважаєш, що все на світі можна виправити одним убивством?

— У випадку зі Смарагдовою Ордою може спрацювати, — відповів замість Северина Пилип. — Її велич тримається на легенді Темуджина.

— То й що? На всю Орду — один воєвода? Жодних наступників у нього немає?

— Нехай Малюк виправить, якщо мої знання застарілі, — Олефір ковтнув зі склянки води. — Темуджин має чотирьох наближених полководців, які звуться Хамгийн Сайн, а в нашому курені називалися просто Синами — після запрошення великого хана вони змінюють власні імена на імена дітей, що їх мав колись справжній Чингізхан. Перший син, Джучі, і другий син, Чаґатай, зараз на півночі, захоплюють землі литовців; третій стоїть зі своїм військом проти Нічоги.

— Уґедей. Той іще сучий... — Ярема згадав про Олю.

Катря показала йому кулак і продовжила малювати в повітрі ложкою з кашею. Оля спостерігала за польотом, але розтуляти рота не хотіла.

— Четвертий син, Толуй, лишився за головного в Сараї-Бату, щоби в столиці Орди все було тихо та спокійно. Хамгийн Сайн — найвищі вельможі Смарагдової Імперії і вільні чинити будь-що заради виконання наказів великого хана. Все правильно, Малюче?

— Все правильно, братику, — Ярема відсалютував Пилипу саморобною канапкою. — Але найголовніші рішення на кшталт початку війни ухвалює каган Темуджин особисто.

— І до чого це все? — Гнат поновив собі келих.

— Спробуй поворушити пропитими мізками, — відказала Катря. — Чи для тебе вже складно осягнути фрази, довші за три слова?

Стрімким рухом Оля вхопила ложку і розплилася у вдоволеній усмішці.

— Малюче, серед нас ти знаєш ворога найбільше. Чи мій задум із убивством головнокомандувача божевільний? — спитав Северин.

Яровий обдумував це запитання всю дорогу.

— Лінія фронту пролягла по Дніпру. Війна перетворилася на позиційну. Ми не маємо сил піти у наступ, а союзники б'ються на власних війнах. Орду це влаштовує, бо поки ми загрузли, вони перетравлюють захоплене, — відповів шляхтич. — Смерть того, кого звикли вважати Безсмертним... Так, це може переламати кампанію.

— За легендами, Темуджин відродив Орду й одноосібно править нею понад дві сотні років, — додав Пилип. — Його втрата знищить бойовий дух монголів, залишить їх без божественного правителя і відновить згаслу надію на перемогу...

— Особливо у наших повстанців на Лівому березі, — завершив Ярема. — Такі вбивства змінювали ходи воєн.

— Бачиш, йолопе? — спитала Катря у Гната.

Той знизав плечима, всім виглядом демонструючи, що його не переконали.

— Не варто забувати, що оповідки про двохсотрічного старця — побрехеньки, — зауважив Олефір. — Осавули вважали, що нового Темуджина обирають серед Хамгийн Сайн, коли попередній правитель помирає. Безсмертний нечасто з'являється на людях, його не дозволено малювати чи знімкувати.

— Але багато хто у війську Січовому вважає Темуджина насправді безсмертним, — зауважив Ярема.

— Солдати у курячого бога вірують, — махнув рукою Еней. — Знайдуть камінь із діркою, почеплять на шию і носяться з ним, наче зі святим оберегом. Під час Острівної війни постійно таке бачив!

Посеред вибухів будь-який оберіг згодиться, подумав Яровий.

— Дорогою я міркував, — продовжив Пилип, — коли раптом ми спромоглися вбити Темуджина... Але наступного ранку він виходить у новому тілі. Війна продовжиться, наче нічого не трапилося. Розумієте? Таким чином він міг пережити десятки замахів!

— Тоді варто його вбити так, аби всі навколо про це дізналися, — посміхнувся Северин.

— Як? — спитав Ярема. Він довго тримався: це запитання муляло від самого початку розмови. — Як ти збираєшся його вбити?

— Не знаю, — відповів Чорнововк.

Смажена куріпка мало не вилетіла з Яремових рук.

— Чи ти жартуєш, братику? — він насупився. — Я проїхав понад сотню миль заради цієї зустрічі. Коли Еней сказав, що ти хочеш вбити Темуджина, я вважав, ніби у тебе мається бодай якийсь план!

— Звідки у мене міг узятися план, Малюче? — Северин підвів на нього погляд виповнених темряви очей. — Я нещодавно повернувся до цього світу. Я не знаюся на ворожих силах. Я поняття зеленого не маю, як убити очільника Орди. Саме тому і покликав вас — бо тільки гуртом можна це зробити!

Гнат розреготався. Ярема зітхнув і випив. Вино перестало смакувати.

— На початку зими Нічога хотів підіслати вбивцю, — сказав шляхтич. — На превелике його розчарування, розвідка констатувала, що під час військового походу зробити це неможливо. Всі відомі замахи на Темуджина відбулися на землях Орди у мирний час.

— Чому?

— Навіть для вранішньої молитви намісник Тенґрі не полишає шатра, створеного з невідомого сплаву найкращими ковалями смарагдових земель, — пояснив Ярема. — Той купол здатен витримувати влучання гарматних ядер. Це надміцне шатро цілодобово оточене живим паском, а саме десятьма колами відданих охоронців Сонгосон, особистої гвардії Темуджина. Цілодобово, Щезнику! До Темуджина мало кого пускають. За винятком чотирьох Синів, право на авдієнції отримують нечисленні обрані, як, наприклад, згаданий зрадник