Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл - Сюзанна Кларк

На жаль, сер Волтер уже запізнився на зустріч із міністром закордонних справ, а тому взяв праву (цілу) руку міс Вінтертаун та галантно її поцілував; потім пояснив дівчині, як сильно чекає на прийдешній день, коли він стане найщасливішим чоловіком на світі; чемно вислухав (вже тримаючи капелюх) коротку тираду місис Вінтертаун із цього питання і покинув дім, гадаючи розібратися з усім пізніше, власне, як тільки матиме вільний час.

А наступного дня вони й справді повінчалися в церкві святого Георгія на Гановер-сквер. Церемонію відвідали майже всі міністри Його Величності, двоє чи троє герцогів, представників королівської родини, пів десятка адміралів, єпископ і кілька генералів. Однак мені прикро визнавати, що якими би великими й важливими не були для миру й процвітання Держави всі ці люди, того дня, коли сер Волтер Поул одружився з міс Вінтертаун, ніхто не дав би й ламаного пенні за новини про них, адже людиною, яка приваблювала всі погляди, людиною, про котру точилися пересуди між сусідами, став той самий маг — м-р Норрелл.

10

Як складно буває прилаштувати мага

жовтень 1807 року

Сер Волтер вирішив, що представлятиме міністрам магію помалу, поступово привчаючи їх до думки, що м-ра Норрелла варто випробувати у війні. Він боявся опору. Був певен, що м-р Кеннінґ вдасться до сарказму, що лорд Каслрей відмовиться допомагати, а граф Четем з його ідеї просто поглузує[69].

Та всі його страхи виявились безпідставними, і вже незабаром сер Волтер зрозумів, що міністри настільки ж зацікавлені новинами, як і решта люду в Лондоні. Наступного разу, коли кабінет засідав у Берлінґтон-Гаусі[70], вони заявили, що охоче знайшли б роботу єдиному магу в Англії. От тільки ніхто не розумів, яку. Востаннє англійський уряд наймав мага двісті років тому і трохи відвик.

— Мій найбільший клопіт, — пояснював лорд Каслрей, — пошук солдатів у військо, і повірте мені — це завдання непросте. Британці — напрочуд миролюбний народ. Але я вже поклав око на Лінкольншир; кажуть, у Лінкольнширі добірні свині, від яких стають дужими й дебелими. То мені особисто було би найліпше, якби на весь Лінкольншир накласти закляття, і тисячі три-чотири молодих душ умить сповнилися щирим бажанням служити й воювати з французом. — Він тоскно поглянув на сера Волтера: — То може, вашому другу відоме таке закляття?

Цього сер Волтер не знав, але відповів, що поцікавиться в м-ра Норрелла.

Трохи пізніше того самого дня сер Волтер завітав до м-ра Норрелла і поставив йому це запитання. М-р Норрелл був у захваті. Він сумнівався, що коли-небудь раніше комусь спадали на думку схожі чари, тому він попросив сера Волтера переказати лорду Каслрею свої вітання й поздоровлення як людині з найоригінальнішим мисленням. Що ж до того, можливо це чи ні, то він відказав:

— Труднощі полягають у тому, щоб змусити закляття працювати лише в Лінкольнширі й діяти тільки на молодих чоловіків. Існує небезпека того, що в разі успіху (смію підозрювати, успіху неминучого з мого боку) не тільки Лінкольншир, а й кілька суміжних графств цілковито знелюдніють.

Із цією відмовою сер Волтер повернувся до лорда Каслрея.

Інші чари, яких бажали міністри, сподобалися м-ру Норреллу значно менше. Воскресіння леді Поул полонило уми лондонців, і серед них міністри винятку не становили. І розпочав усе лорд Каслрей, коли спитав у інших міністрів, кого найбільше в світі боявся Наполеон Буонапарте. Хто, здавалося, завжди вгадував кожний крок лихого французького імператора? Хто завдав французам настільки нищівної поразки, що вони й донині не наважуються потикати свого французького носа з портів? В чиїй особі поєдналися усі чесноти справжнього англійця? У кому ще, питався лорд Каслрей, як не в лорді Нельсоні? Звісно ж, найперше треба повернути лорда Нельсона з мертвих. Лорд Каслрей перепрошував сера Волтера (бо, можливо, він чогось не зрозумів), але навіщо вони взагалі марнують час на балачки?

На що м-р Кеннінґ, чоловік заповзятливий і схильний до колотнеч, хутко відказав, мовляв, звичайно, втрата Нельсона була якнайприкріша, Нельсон був національним героєм, Нельсон — здійснив усе, що згадав у промові лорд Каслрей. Та при всіх своїх досягненнях і словах — і цим м-р Кеннінґ аж ніяк не хотів образити Флот, найславнішу з британських інституцій, — хіба Нельсон не був звичайним моряком? Зате блаженної пам’яті м-р Пітт був усім[71] [72]. Якщо й вертати мерців із того світу, то хіба може бути інакший вибір як Пітт?

Лорд Четем (за сумісництвом брат блаженної пам’яті м-ра Пітта), очікувано підтримав таку пропозицію, але подивувався, навіщо взагалі щось там вибирати — чому б не воскресити одразу обох, і Пітта, і Нельсона. Просто заплатити магові вдвічі більше, та й по всьому. Навряд чи цьому хтось перечитиме?

Після цього інші міністри також стали пропонувати нових мертвих джентльменів у кандидати на повернення з того світу, аж поки не склалося враження, що невдовзі половина усипальниць у країні спорожніє. І щойно список неабияк підріс, одразу спалахнули суперечки.

— Ні, так не годиться, — обурився сер Волтер. — Звідкись треба починати. Мабуть, не тільки я вважаю, що нашим нинішнім становищем усі ми певною мірою зобов’язані містерові Пітту. І буде недобре, якщо будь-який інший джентльмен одержить перевагу над ним.

Із цим на Гановер-сквер було послано кур’єра по м-ра Норрелла, що мав його доставити в Берлінґтон-Гаус. Мага провели в оздоблену прекрасними розписами залу, де засідали міністри. Сер Волтер повідомив його про те, що кабінет обмірковує ще одне воскресіння.

М-р Норрелл сполотнів і пробурмотів під носа, що тільки особливе ставлення до сера Волтера змусило його вдатись до такого виду магії, за який він би й не думав братися в іншому разі; він навіть і думати не хоче про нову спробу; міністри й гадки не мають, про що вони просять.

Та коли м-р Норрелл розібрав, про якого кандидата йдеться в клопотанні, йому значно полегшало і він почав щось мурмотіти про стан тіла.

Після цього міністри згадали, що м-р Пітт помер майже два роки назад, тож, попри їхню відданість Піттові за життя, їм анітрохи не кортіло зустрітися з ним у його теперішньому вигляді. Лорд Четем (брат м-ра Пітта) із сумом зауважив, що бідний Вільям, безперечно, вже значно втратив форму.

Більше до цієї розмови не верталися.

Минув тиждень чи більше, і лорд Каслрей запропонував відправити м-ра Норрелла до Нідерландів або ж Португалії (де міністри