Нічний цирк - Ерін Моргенштерн

З кожним кроком на його обличчі чіткішає занепокоєність. Коли хлопець іде хідником, люди дають йому дорогу.

Прийшовши додому, Марко кидає сумку на підлогу і, важко зітхнувши, спирається на двері.

— Що сталося? — питає Ізобель. Дівчина сидить у кріслі біля загаслого каміна. Вона ховає в кишеню довгі нитки, котрі намагалася сплести, і супить чоло, розуміючи, що через те, що відволіклася, доведеться переплітати цілий шматок. Ця частина для неї досі найважча — сфокусуватися й зосередитися.

Але зараз вона відкладає плетіння й дивиться на Марко, який перетинає кімнату й прямує до книжкових полиць.

— Я знаю, хто мій суперник, — повідомляє Марко, дістаючи з полиць цілі оберемки книжок і наосліп кидаючи їх на стіл, а кілька переплутаних стосів — просто на підлогу. Ті книжки, що залишилися на полицях, падають, кілька з них опиняється на долівці, але Марко, схоже, навіть не помічає цього.

— Це та японка, що так тебе зацікавила? — питає Ізобель, спостерігаючи за тим, як струнка система змінюється на хаос. У квартирі Марко завжди панував бездоганний порядок, тож несподіваний переворот змушує дівчину хвилюватися.

— Ні, — каже хлопець, гортаючи сторінки. — Це донька Просперо.

Ізобель підіймає горщик із фіалкою, який не витримав натиску книжок, що попадали, і повертає його на полицю.

— Просперо? — перепитує вона. — Того чарівника, котрого ти якось бачив у Парижі?

Марко киває.

— Не знала, що він має доньку, — каже дівчина.

— Для мене це теж виявилося несподіванкою, — бурмоче Марко, відкидаючи одну книжку й беручись за іншу. — Чандреш щойно найняв її ілюзіоністом у цирк.

— Правда? — запитує Ізобель. Марко не відповідає. — Тож вона робитиме те, що, як ти кажеш, робив він: видаватиме справжню магію за сценічні ілюзії. Вона вдавалася до цього під час відбору?

— Так, вдавалася, — відповідає хлопець, не відводячи погляду від полиць.

— Вона, мабуть, дуже вправна.

— Вона занадто вправна, — каже Марко, звільняючи чергову полицю від книжок і кидаючи їх на стіл. Фіалка знову стає невинною жертвою. — Це може виявитися проблематичнішим, ніж я гадав, — бурмоче він собі під ніс. Стос записників ковзає зі столу й падає на підлогу, прошурхотівши сторінками, наче крилами.

Ізобель знову підіймає фіалку та несе її в інший бік кімнати.

— Вона знає, хто ти такий? — питає дівчина.

— Не думаю, — відгукується Марко.

— Це означає, що цирк — частина змагання? — не може заспокоїтися Ізобель.

Марко припиняє гортати сторінки й підводить на неї погляд.

— Напевно, — каже він, перш ніж знову зосередитися на книжках. — Мабуть, саме тому мене влаштували на роботу до Чандреша. Щоб я теж був у справі. Цирк стане ареною наших змагань.

— Це добре? — питає Ізобель, але Марко не відповідає. Паперово-чорнильний океан знову поглинув його.

Однією рукою він торкається тканини на рукаві другої руки. Білу манжету вкривають чорнильні плями.

— Вона змінила тканину, — бурмоче він. — Як вона змінила тканину?

Ізобель переносить частину кинутих книжок на стіл, де лежить її марсельська колода. Дівчина переводить погляд на Марко, але той занурився в детальне вивчення одного з томів. Вона починає тихо розкладати на столі карти в одну довгу лінію.

Не відводячи погляду від хлопця, Ізобель витягає карту. Перегортає її на столі й опускає очі, щоб побачити, що та скаже з цього приводу.

Чоловік між двома жінками. Над їхніми головами цілиться з лука херувим. L’Amoureux. Коханці.

— Вона гарненька? — питає Ізобель.

Марко не відповідає.

Дівчина витягає наступну карту та кладе її поверх першої. La maison Dieu[12].

Ізобель дивиться на картинку, де постать падає з крихкої вежі, і супиться. Повертає обидві карти до колоди та забирає все зі столу.

— Вона могутніша за тебе? — питає в хлопця.

Марко знову не відповідає, гортаючи сторінки записника.

Упродовж років він почувався добре підготованим до змагання. Він удосконалював майстерність на Ізобель і сам повірив у свою перевагу, відшліфовуючи деталі ілюзій настільки, що навіть дівчина, котра знала про його хитрощі, не завжди могла зрозуміти, що було справжнім, а що — ні.

Але коли він зустрівся зі своїм суперником, очікування змагання раптом змінилося нервуванням і збентеженням.

Якоюсь мірою йому здавалося, що, коли настане час, він просто знатиме, що робити.

Він навіть тішив себе думкою, що, можливо, час ніколи не настане, що обіцянка