Сяйво - Стівен Кінг

не вважатимете, що готель не відрізаний від світу?

Джек зрозумів, що той має рацію. Снігохід на граничній швидкості може доставити у Сайдвіндер за півтори години... імовірно. Вертоліт із Рятувальної служби парків може дістатися сюди за три години... за оптимальних умов. У сніжний буран він навіть не зуміє піднятися. Доїхати ж у таких умовах на снігоході нема чого й сподіватися — навіть якщо ризикнеш витягти людину, що серйозно постраждала, на двадцять п’ять ступнів3 нижче нуля або, з огляду на холодний вітер, на сорок п'ять.

— Щодо Ґрейді, — сказав Уллман, — я думав багато в чому так само, як містер Шоклі щодо вас. Самотність сама по собі може виявитися згубною. Краще, якщо з людиною будуть її близькі. Якщо й станеться неприємність, думав я, слід сподіватися, це буде не настільки серйозно, як проломлений череп, нещасний випадок з електроприладами або які-не-будь судоми. Серйозний випадок грипу, запалення легенів, зламана рука, навіть апендицит — усе це залишає достатньо часу. Підозрюю, що нічого б не сталося, якби Ґрейді — а я про це нічого не знав — не запасся надміром дешевого віскі і якби не той цікавий стан, який свого часу називався «ка-бінною лихоманкою». Вам знайомий цей термін? — Уллман злегка і трішечки поблажливо посміхнувся, висловлюючи таким чином свою готовність до роз'яснень, і Джек зрадів, що може швидко й чітко відповісти.

— Це жаргонний термін, що позначає клаустрофобічну реакцію, яка проявляється в людей, котрі багато часу проводять самі в замкненому приміщенні. Зовні клаустрофобія проявляється як ворожість до людей, з якими вас замкнули.

У крайніх випадках можуть виникнути галюцинації, насильство — така дрібниця, як підгорілий обід або суперечка, чия черга мити посуд, може закінчитися вбивством.

Уллман, схоже, був заскочений, і Джека це втішило. Він вирішив ще трішки натиснути, але про себе пообіцяв Венді зберігати спокій.

— У цьому, гадаю, ви й помилилися. Він заподіяв їм шкоду?

— Він убив їх, містере Торренсе, а потім і себе. Своїх дівчаток він убив сокиркою, дружину застрелив і сам застрелився. У нього була зламана нога. Безсумнівно, він так упився, що впав зі сходів.

Уллман витягнув руки й доброзичливо глянув на Джека.

— У нього була вища освіта?

— Власне кажучи, ні, не було, — трохи заскочено повідомив Уллман. — Я гадав, що... е-е... скажімо, індивідуум із не надто багатою фантазією буде менш сприйнятливий до заціпеніння, самотності...

— Ось у чому ваша помилка, — сказав Джек. — Неук дужче піддається «кабінній лихоманці» — так само як він швидше пристрелить кого-небудь за грою в карти або знічев’я пограбує. Йому стає нудно. Коли випадає сніг, робити нема чого, залишається тільки дивитися телевізор або грати в «солітер», шахруючи, коли не можеш викласти всі тузи. Залишається лише лаятися з дружиною, чіплятися до дітей і пити. Засинати все важче, бо нема чого слухати, тому він напивається, щоб заснути, й прокидається з похміллям. Він стає дратівливим. А тут іще й ламається телефон, а антену валить вітер, зайнятися нема чим, можна лише думати, грати в «солітер» і все дужче й дужче дратуватися... І нарешті — бум, бум, бум.

— У той час, як освічена людина, така, як ви?..

— Ми з дружиною обоє любимо читати. У мене є п’єса, над якою треба працювати; Ел Шоклі, імовірно, говорив вам про це. У Денні — головоломки, розмальовки, приймач на кристалах. Я планую навчити його читати і ще ходити на снігоступах. Венді теж хотіла б навчитися. Тож, по-моєму, ми знайдемо чим зайнятися й не мулятимемо очі одне одному, якщо телевізор вийде з ладу. — Він помовчав. — Коли Ел сказав, що я більше не п’ю, він не обманював. Колись я пив, і це було серйозно. Але за останні чотирнадцять місяців я не випив і склянки пива. Я не збираюся приносити сюди спиртне, й, по-моєму, після того як піде сніг, у мене не буде нагоди дістати випивку.

— Ось тут ви абсолютно праві, — сказав Уллман. — Але поки вас тут троє, проблем може бути більше. Я вже казав про це містерові Шоклі, тепер я довів до відома вас. Він відповів, що бере це під свою відповідальність, і ви, мабуть, теж готові взяти на себе відповідальність...

— Так.

— Дуже добре. Я згоден, оскільки вибір у мене невеликий. І все-таки я волів би найняти неодруженого студента, що взяв академічну відпустку. Та, може, ви і впораєтеся. Тепер я передам вас містерові Ватсону, який троведе вас по цокольному поверху і по нашій території. Але, може, у вас є ще питання?

— Немає. Ніяких.

Уллман підвівся.

— Сподіваюся, ви не ображаєтеся, містере Торренсе. У тому, що я вам казав, немає нічого особистого. Я тільки хочу, щоб справи «Оверлука» були якомога кращі. Це чудовий готель. І хочеться, щоб він таким і залишався.

— Ні. Я не ображаюся. — Джек знову блиснув широкою рекламною посмішкою, але порадів, що Уллман не подав йому руки. Образа була. Ще й яка.

2. Боулдер

Виглянувши з кухонного вікна, вона побачила, що він просто сидить на краю тротуару, не граючись ні вантажівками, ні фургоном, ні навіть планером із бальси, яким так тішився весь тиждень, відколи Джек приніс йому цю іграшку. Просто сидить, зіспершись на лікті, зануривши підборіддя в долоні й виглядає їхній старенький «фольксваґен», — п’ятирічне маля, що чекає на тата.

Венді раптом стало не по собі — аж до сліз.

Вона повісила рушник для посуду на поперечину біля раковини й пішла вниз, защібаючи два верхні ґудзики халата. Джек зі своєю гордістю! Ой, ні, Епе, протекції мені не треба. Останнім часом у мене все класно. Щербаті стіни в під’їзді були пописані кольоровою крейдою, восковими олівцями й аерозольною фарбою. Від крутих сходів мало не відлітали друзки. Будинок просочився кислим запахом мотлоху — то що це за місце для Денні після акуратного цегельного будиночку в Стовінґтоні? Сусіди згори, із