Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой
— Приєднаєтесь до мене? — чую я і повертаюся на голос.
Відступивши в бік, я раптово розумію, що йду майже поруч із головою орденців. Лендос пересувається неспішно, сьогодні вона спирається на тростину. Видно, що вся ця метушня не дається їй легко, все ж віку вона похилого. Навіть цікаво, скільки тут живуть люди. А скільки живуть сейли?
Миттєвості дивного переглядання з іссейлом одразу стираються, з'явилося щось цікавіше, до того ж питання вимагають відповідей, а джерело цих можливих відповідей йде поруч. Так чому б і ні?
— Так, звісно, я не проти, навіть за, — погоджуюся, і тут раптом помічаю, як Нітта щось каже подругам, і вони сміються. Щоправда, якщо вони сподіваються, що я буду себе обмацувати, хвилюватися, що в мене щось не так з обличчям або одягом чи, боронь боже, вирішу, що їхні думки й розмови щось значать для мене, то, на їхню жаль, усе це повз.
— Сподіваюся, ви не сприйняли всерйоз їхні слова? — напружується Лендос.
— А що вони сказали? Чесно кажучи, мій слух не настільки хороший, а читати по губах — це не моє...
— Що ви знайшли собі подругу в моїй особі, — фиркає старенька.
— І що в цьому поганого? — я відверто дивуюся.
— Благий орден стоїть осторонь світських справ. Нас більше захоплює сам світ і наука...
Відчуваю здивування, так і хочеться зазирнути всередину черепної коробки тієї ж Арати, але боюся того, що там побачу. Усе ж таки наука і знання — це просто чудово! Як можна нехтувати товариством таких людей, особливо якщо вони добре виховані й не задушливі у спілкуванні? Для мене так точно це один суцільний плюс. Цікаво ж, як і що в цьому світі працює. А то буду ще мучитися потім, що не все дізналася!
— Наука — це чудово! Тож я тільки «за» нашу дружбу, — хочеться потиснути Лендос руку, але я навіть не намагаюся, все ж таки прості дотики тут мають інший, незвичний для мене сенс. — Мені краще, якщо поруч буде людина, яка розуміється на тому, що відбувається тут, та й узагалі світ знає. Стать і вік у цьому випадку — це я стосовно спілкування і дружби — значать дуже мало.
— Вельми розумний підхід. У вас усі такі, у вашому світі, чи це тільки ваша думка? — цікавиться вона, і очі в старенької виблискуюсь, вона дуже зацікавлена. Ой, здається, і мене також збираються трохи допитувати. Тобто порив взаємний.
— Моє особисте, так-то у моїх співвітчизників теж підхід різний, — я знизую плечима. Навіть з того мінімуму, що я встигла побачити, між жителями Витоку і Землі не так і багато відмінностей. — Різне є. І люблячі сім'ї, і вірні друзі та подруги, є такі пари, що «і в бідності, і в хворобі». Є також думка, що дружби між жінкою і чоловіком не існує, тільки стосунки в ліжку. Хтось ці стосунки міряє грошима й обирає багатшого нареченого. А є й такі наречені, які готові одружитися хоч з ким, аби вигода була...
Мені якось навіть не по собі від своїх же слів. Десь у грудях неприємно коле, викликаючи в пам'яті картини минулого, чужі грубі слова й байдужість. «Я не відчуваю твоєї любові». І тоді це було справді боляче, так боляче, що я сторопіла і промовчала. Та й що сказати, крім як безглуздого «чому». Зараз-то слова б у мене з'явилися, тільки вже не потрібно.
— А, ви теж помітили поведінку деяких сейл? — Лендос розуміє мої слова по-своєму. Можливо, що й помічає моє напруження, але тактовно торкається загальних тем.
— Я так розумію, що це поширене в їхньому середовищі... Такі стосунки. Нібито дівчата з місцевих заможних родин шукають тільки таких наречених?
— І так, і ні, — фиркає Лендос. — Серед людей, звісно ж, можуть бути й договірні шлюби. Це не заборонено, якщо обидві сторони згодні. Сейли на щастя чи на жаль такого собі дозволити не можуть. Хоча все частіше ніхто не шукає повного співзвуччя, не шукає ідеального партнера, час дорогий. Жити, насолоджуватися життям, а комусь і отримати владу, хочеться зараз. І для нас це велика проблема, правда.
— А, вибачте, я не одразу зрозуміла. Ви — сейла, — до мене тільки доходить. От скільки не придивляйся, не зрозуміти, що й де в старенькій нелюдського.
— З віком різниця між нашими народами стирається, — усміхається Лендос.
— Тоді мені навіть простіше, — я мало не потираю долоні в захваті. — Розкажіть, що тут і як. Мені приходять оберемками подарунки...
— На жаль, поведінка деяких наречених і мені не до вподоби, але така ситуація... Що я б теж на їхньому місці поводилася подібним чином. Усе ж Церемонія Поклику — це найточніший спосіб знайти свою половинку, яка найбільше підходить тобі.
Ми йдемо з Лендос позаду всіх, тож мені видно всі чоловічі й жіночі рухи тіла. Як збираються ближче до іссейла ті, кому цікава екскурсія. І відходять в бік ті, хто радше бажає фліртувати. Як витріщаються на дівчат Дор і його друзі, причому перший то наближається до Арати і навіть бере її за пальчики в мереживних рукавичках, то байдуже відвертається і про щось обмінюється тихими короткими фразами з іншими чоловіками. У залі стоїть гул, тож люди не чують цього, а от сейли — так. І тепер уже на Дора косяться з презирством дві дівчини його ж раси, та й чоловіки не всі схвалюють такої поведінки. Групи знову розбиваються, чоловіки і жінки то сходяться, то розходяться, схоже на дивний танець. І все це під музику голосу іссейла — щось про «торгові преференції та історичні будівлі».
Те, що відбувається, все одно здається мені дикуватим. Наче побачення наосліп без можливості відмовитися.
