Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой
— Усе вірно, сейло Ольго. Це мудрість вашого світу?
— Так, певним чином. Бо ніколи не знаєш наперед, як поводиться у своєму домі інша людина, яких порядків дотримується...
Коли він так близько, мені доводиться задирати голову, щоб відповідати, дивлячись йому в обличчя. Все ж таки Морозко та ще каланча.
— Гм-м, варто взяти цю фразу собі у використання, ви не проти?
На мить мені здається, що нахилися б він ще трохи — і все — ми зіткнемося губами. Уява одразу малює, як це може бути і який вигляд матиме збоку, навіть губи поколює від фантомних, вигаданих відчуттів. Здається, що Морозко і дихає глибше і рідше, а в очах зовсім не холод, а пекуча зацікавленість. Та й мені різко хочеться глибоко втягнути не тільки повітря, а й вловити приємний чоловічий запах. Ой лишенько, щось тут занадто спекотно!..
Але ні. Чого тільки не примариться. Я подумки обсмикую себе і роблю різкий крок назад, вириваючись із цієї дивної, але такої чарівної, чіпляючої за нутро миті. Таке відчуття, що навколо нас тонка плівка, яка рветься, варто мені ворухнутися, — повертаються шум і розмови, стає яскравішим світло. Іссейл морщиться, дивиться якось невдоволено, але майже одразу повертається до звичного виразу обличчя — холодного й майже байдужого, ввічливий інтерес, не більше.
І, чесно кажучи, хай буде так. А то ще вигадаю собі щось зайве. Курортні романи на те й курортні, що швидко починаються і не мають продовження. А з цим чоловіком — якби він був незайнятий, звісно — легко не буде, це я мало не п'ятою точкою відчуваю.
— Дякую за можливість подивитися ваш світ, — усміхаюся ввічливо я. І мені у відповідь дістається різкий кивок, мовляв, так, усе так і є, завжди будь ласка.
Іссейл повертається до своєї ролі провідника, а я роблю з десяток кроків назад, наче створюючи між нами прошарок із чужих спин і широких спідниць. З одного боку, така моя поведінка мені ж здається дурістю, на екскурсії краще бути попереду, так чіткіше буде чути і запитання поставити можна. А з іншого, всередині все ніби стискається і вимагає відстати. Це почуття схоже на те, яке змусило мене ховатися в кабінці туалету на роботі і в підсумку зберегти свій час і нерви. Тож я йому довіряю.
— Приєднаєтесь до мене? — чую я і повертаюся на голос.
