Битва королів - Джордж Мартін
Та все одно декому вдалося вирватися. Річкова течія — річ ненадійна, а дикополум’я поширювалося не так рівномірно, як сподівався Тиріон. Фарватер горів весь, але чимало мирсян дісталися південного берега і, схоже, зможуть втекти цілі й неушкоджені, а ще щонайменше вісім кораблів причалило під мурами міста. «Причалили чи розбилися — байдуже, бо результат один: вони висадили на берег вояків». Що гірше, заки вибухнули блокшиви, чимала частина правого флангу перших двох шерег ворожого флоту встигла піднятися вгору за течією, далеченько від пекла. На око, Станісові лишилося тридцять-сорок галер, а цього більш ніж досить, щоб, коли до ворога знов повернеться бойовий дух, переправити все військо.
Це трохи забере часу: навіть найхоробріші перелякаються, бачачи, як тисячі їхніх товаришів гинуть у полум’ї. «Галін казав, що іноді речовина горить так сильно, аж м’ясо плавиться, як лій. Та все одно...»
Щодо своїх людей Тиріон ілюзій не мав. «Якщо битва піде не так, вони зламаються, і то зламаються з тріском»,— попереджав його Джейслін Байвотер, тож головне — щоб ця битва від початку до кінця йшла так.
Видно було, як серед почорнілих руїн на набережній рухаються темні постаті. «Час для наступної вилазки»,— подумав Тиріон. Люди найвразливіші, коли тільки видибають на берег. Не можна дозволити ворогу вишикуватися на північному березі.
Тиріон зліз із зубця.
— Перекажіть лорду Джейсліну, що на набережній ворог,— мовив він до одного з гінців, яких приставив до нього Байвотер. Іншому ж сказав: — Передайте мої вітання серу Арнельду й попросіть його повернути Шльондр на тридцять градусів на захід.
З такого кута вони метатимуть далі — може, навіть у воду.
— Мама пообіцяла, що командуватиму Шльондрами я,— заскиглив Джофрі. Тиріон розсердився, побачивши, що король знову підняв забороло шолома. Під тою важкою крицею хлопець, без сумніву, вже зварився... але менше за все Тиріону було потрібно, щоб якась випадкова стріла поцілила його племінникові в око.
Він з брязкотом опустив забороло.
— Тримайте його опущеним, ваша світлосте: ваше життя занадто цінне для нас.
«До того ж ви не хочете зіпсувати своє гарненьке личко».
— Шльондри ваші.
Зараз саме найкращий час: жбурляти запалювальні снаряди в охоплені полум’ям кораблі більше немає сенсу. Внизу, у дворі, вже чекали зв’язані голі «оленерогі» з прибитими до голови рогами. Коли вони постали перед судом Залізного трону, Джоф пообіцяв відіслати їх до Станіса. Людина важить менше, ніж каменюка чи діжка зі смолою, тож і жбурнути її можна далі. Золоті плащі вже закладалися між собою, чи перелетять зрадники Чорноводий Бурчак.
— Покваптеся, ваша світлосте,— мовив Тиріон до Джофрі.— Метавки нам дуже скоро знадобляться для каміння. Навіть вогонь не горить вічно.
Щасливий Джофрі помчав геть у супроводі сера Мірина, а от сера Озмунда Тиріон перехопив за зап’ясток.
— Хай що відбуватиметься, король має бути в безпеці і має лишатися тут, зрозуміло?
— Як зволите,— приязно всміхнувся сер Озмунд.
Тиріон попередив Транта і Кетлблека, що з ними буде, якщо з королем бодай щось трапиться. Та й біля підніжжя сходів на Джофрі чекала дюжина досвідчених золотих плащів. «Я твого клятого байстрюка захищаю, як можу, Серсі,— гірко подумав Тиріон.— Сподіваюся, ти так само бережеш Алаяю».
Тільки-но відбіг Джоф, як сходами піднявся засапаний гонець.
— Мілорде, покваптеся! — впав він на одне коліно.— Вони висадили людей на турнірному полі — сотні людей! Зараз тягнуть таран до Королівської брами.
Вилаявшись, Тиріон перевальцем рушив до сходів. Унизу з кіньми чекав Подрик Пейн. Річковим рядом мчали вчвал: Тиріон — перший, а за ним — Под із сером Мандоном Муром. Наглухо зачинені будинки занурились у зелену темряву, але під ногами ніхто не крутився: Тиріон наказав, щоб на вулиці нікого не було, аби захисники могли легко переміщатися від одних воріт до інших. Та все одно, заки доїхали до Королівської брами, Тиріон уже чув гуркітливі удари дерева об дерево, які свідчили, що стінобитний таран уже вступив у гру. Величезні завіси стогнали, як конаючий велет. Площа біля прибрамної була всіяна пораненими, але були тут і шереги вцілілих коней, і перекупні мечі, і золоті плащі, яких має вистачити, щоб сформувати міцну колону.
— Шикуйсь! — гаркнув Тиріон, стрибаючи на землю. Брама ворухнулася ще від одного удару.— Хто тут командує? Ви виходите.
— Ні,— від стіни відділилася тінь, яка перетворилася на рослявого чолов’ягу в темно-сірих обладунках. Сандор Кліган обіруч стягнув з голови шолом і впустив його на землю. Криця була обпалена й пом’ята, ліве вухо вищиреного собаки відвалилося. З рани над оком у Гончака цебеніла кров, стікаючи старими шрамами від опіків і затуляючи половину обличчя.
— Так,— лицем до лиця став перед ним Тиріон.
Кліган важко віддихував.
— До біса. І вас теж.
З-за його спини виступив перекупний меч.
— Ми вже виходили. Тричі. Половина наших убиті чи поранені. Кругом вибухає дикополум’я, коні верещать як люди, а люди — як коні...
— А ви вважали, вас для турніру найняли? Може, вам молока з льодом принести й мисочку малини? Ні? То залазьте на свого клятого коня. І ти теж, псе!
Кров на обличчі у Клігана зблискувала червоним, але очі були білі. Кліган витягнув меча.
«Він боїться,— вражено збагнув Тиріон.— Гончак наляканий». Він спробував пояснити, що потрібно.
— Вони підтягнули таран до брами, самі чуєте, потрібно їх розпорошити...
— Відчиніть браму. Коли вони кинуться всередину, оточіть їх і повбивайте,— Гончак застромив кінчик меча в землю і став, зіпершись на руків’я і погойдуючись.— Я половину людей втратив. І коня теж. Більше я в той вогонь нікого не поведу.
Біля Тиріона виріс сер Мандон Мур, бездоганний у своїх білих емальованих обладунках.
— Вам наказує королівський правиця!
— До біса королівського правицю,— озвався Гончак. Обличчя його, де не заляпане кров’ю, було біле як молоко.— Принесіть мені хтось горло промочити.
Золотий плащ простягнув йому кубок. Кліган зробив ковток, виплюнув і жбурнув кубок геть.
— Вода? До дідька вашу