Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл - Сюзанна Кларк

М-р Сеґундус здавався химерно-безплотним, наче намальованим у повітрі. Найменший протяг від вікна вкривав його волосся дрібними завитками й кучериками, наче воно узагалі нічого не важило.

— Ви, мабуть, саме через це й приїхали, — правив він далі. — Але неодмінно перекажіть містерові Норреллу, що я нічого особливого не робив. Лише спостерігав за тим, що коїлося саме собою. Зізнаюся, я дещо занотував, але насправді йому нічим мені дорікнути.

— Яка ще магія? — здивувався Чилдермасс. — Про що ви говорите? До речі, можете більше не хвилюватися щодо містера Норрелла. В нього своїх гризот достобіса, і він навіть не знає, що я тут. Чим ви займалися, містере Сеґундусе?

— Просто спостерігав та занотовував — як і годиться магові. — М-р Сеґундус подався трохи вперед. — Я дійшов деяких несподіваних висновків стосовно недуги леді Поул!

— І?

— На мою думку, ніяка вона не причинна! То все магія!

М-р Сеґундус чекав, що Чилдермасс якось виявить своє подивування і навіть трохи розчарувався, коли той просто кивнув.

— У мене є дещо, що належить її милості, — промовив Чилдермасс. — Що вона давно втратила. Чого їй бракувало. Тому прошу, чи не були би ви такі ласкаві відвести мене до неї.

— Так, але ж…

— Я не бажаю їй зла, містере Сеґундусе. Гадаю навіть, що зможу їй допомогти. Присягаюся Круком і Книгою. Круком і Книгою[389].

— Я не можу відвести вас до неї, — відповів м-р Сеґундус і підняв руку, випереджаючи Чилдермассове обурення. — Я хотів би. Але не можу — я це мав на увазі. Нас відведе Чарльз. — І він поманив слугу.

Чилдермасс подивувався з такої ексцентричності та не мав настрою сперечатись. М-р Сеґундус ухопився за руку Чарльза й заплющив очі.

У кам’яних та дубових переходах Стеркросс-Голлу раптом проступили обриси іншого будинку. Чилдермасс бачив, як його високі коридори тягнулися вгору й тікали в немислиму далечінь. Немовби одночасно два скельця з різними зображеннями потрапили всередину «чарівного ліхтаря», й одна картинка накладалася на іншу. Блукання цими двома будинками водночас викликало в Чилдермасса щось схоже на морську хворобу. Він все більше пантеличився, і на самоті давно би вже заблукав. Він не розумів, чи іде кудись, чи падає, піднявся на одну сходинку чи цілим прольотом нескінченної довжини. Інколи складалося здавалося, ніби під ногами кінця-краю немає кам’яним плитам, а інколи він немовбито топтався на одному місці. Голова Чилдермассові йшла обертом, і його нудило.

— Стійте! Стійте! — гукнув він і впав долі із заплющеними очима.

— На вас це впливає ще гірше, ніж на мене, — проказав м-р Сеґундус. — Не розплющуйте очей і тримайте мене за руку. Чарльз поведе нас обох.

Так вони й просувалися із заплющеними очима. Слуга повів їх кудись управо і вгору по сходах. Там м-р Сеґундус із кимсь тихенько переговорив. Чарльз потягнув Чилдермасса вперед, і вони наче зайшли в кімнату. Тут пахло чистою білизною і всохлими трояндами.

— То це та людина, з якою ви хотіли, щоб я зустрілась? — спитав жіночий голос. У ньому бриніла якась дивина, неначе він одночасно линув із двох місць або тут гуляло відлуння. — Але ж я його знаю! Це слуга мага! Це…

— Людина, в яку ваша милість стріляла, — доказав за неї Чилдермасс і розплющив очі.

Він побачив не одну жінку, а одразу дві. Точніше, він бачив одну й ту саму жінку роздвоєною. Обидві сиділи в однаковій позі й дивилися на нього. Вони займали одне й те саме місце, й від погляду на неї Чилдермассові так само паморочилось у голові, як і коли він ішов коридорами.

Одна з версій леді Поул сиділа в йоркширському будинку; вона була вбрана в ранкове плаття кольору слонової кістки й дивилася на прибульця зі спокійною байдужістю. Інша її варіація була набагато тьмянішою — навіть примарнішою. Вона перебувала в похмурому, заплутаному будинку-лабіринті, вбрана у криваво-червону бальну сукню. В її темнім волоссі сяяли самоцвіти або зорі, і вона міряла Чилдермасса гнівним, сповненим люті поглядом.

М-р Сеґундус потягнув Чилдермасса кудись управо.

— От станьте тут! — схвильовано промовив він. — А тепер заплющте одне око! Бачите? Дивіться ж! Замість її вуст — червоно-біла троянда!

— Ця магія по-різному на нас впливає, — відповів Чилдермасс. — Мені видно різні дивовижі, але не троянду.

— Ви дуже зухвалі, якщо прийшли сюди, — звернулися до Чилдермасса обидві леді Поул. — Враховуючи, ким ви є і кого представляєте.

— Я тут не в справах містера Норрелла. Правду кажучи, я й сам до пуття не збагну, кого ж тепер представляю. Мабуть, Джонатана Стрейнджа. Думаю, він відправив для мене послання і воно стосувалося вашої милості. Однак посланцю завадили, до мене він не дістався, а його повідомлення втрачено. Ваша милосте, вам часом не відомо, що саме містер Стрейндж хотів мені про вас повідомити?

— Так, — відповіли обидві леді Поул.

— І ви мені скажете?

— Якщо я говоритиму, то з моїх вуст лунатиме маячня божевільної, — проказали вони.

Чилдермасс знизав плечима:

— Я провів у товаристві магів от уже двадцять років. До такого я звик. Говоріть.

Тож вона (чи вони) розпочали. М-р Сеґндус одразу видобув із кишені халату свого записника і почав щось у ньому шкрябати. От тільки в очах Чилдермасса тепер дві версії леді Поул говорили нарізно. Та леді Поул, яка сиділа в Стеркросс-Голлі, взялася переповідати історію однієї дитини з Карлайла[390], а от жінка в криваво-червоній сукні говорила про щось інше. Вона була несамовита й підкреслювала свої слова пристрасними жестами. От тільки що саме вона говорила, Чилдермасс не міг розчути: казочка про камбрійську дитину її заглушала.

— Ось! Бачте! — вигукнув м-р Сеґундус, закінчивши писати. — Саме через ці химерні історії та фантазії всі й вважають її причинною. Та я уклав перелік усього, що вона розказувала, і помітив деякі відповідності зі стародавніми повір’ями про фейрі. Я впевнений, якби ми з вами вдвох сіли досліджувати це питання, то дуже знайшли би згадки про фейрі, якось пов’язаних із пташиним співом. Навряд чи вони були пташиними чабанами, адже, погодьтеся, як на такий безвідповідальний рід це надто рутинна робота. Та можливо, в них була якась особлива магія, пов’язана зі співочими птахами. Можливо, так було простіше справити враження на дитину?

— Хтозна, — не надто зацікавлено відповів Чилдермасс. — Справа в тім, що вона геть не це нам хотіла розповісти. І я щойно згадав