Заміж? Не піду! - Енжі Собран

Грифони між тим опустилися на площу, і я тільки зараз помітила, що крім нас з Треєм за нами весь час на віддалі слідували інші. Три білих грифона опустилися поруч з чорним. Над головою зовсім низько ковзнула величезна чорна тінь і з неї легко зістрибнув мій переслідувач, а я так і залишилася стояти з відкритим ротом не в силах вимовити ні слова, вдивляючись в гібрида птеродактиля і дракона, що пролетів над моєю головою.

- Ходімо, - смикнув мене за руку Трей.

Насилу перевела повні захоплення та первісного жаху очі на хлопця.

- Це ергон. Він безпечний, - відповів на невисловлене питання принц. – Йдемо! Якби Смерк  хотів пообідати тобою, то з'їв би ще вранці.

Заспокоїв, одначе. Як би там не було, але за величезними гостинно розкритими дверима явно безпечніше, тому я прискорилася і скоро змогла перевести подих в просторому холі.

- Ваша високість, - почав було стоїть біля дверей чоловік.

Але Трей його перебив:

- Кімната готова? - і мабуть дочекавшись кивка, не став затримуватися, тягнучи мене за руку.

Я не пручалася. Чи то від шоку, чи то від подиву. Навіть коли Трей затягнув мене в кабінет, за столом якого сидів сивий презентабельний чоловік.

- Трей?

- Прости, що завадив, дід, але нам потрібно терміново щось перевірити, - кажучи це принц, нарешті, випустив мою руку. Дістав з однієї з полиць дивну кам'яну книгу і, перехопивши мою руку, провів нею по палітурці.

- Ой, - висмикнула я руку, машинально сунувши порізаний об гострі краї палець в рот.

Книга ж сяяла, переливаючись всіма кольорами веселки, поки не відкрилася на одній зі сторінок з хитромудрою в'яззю рун.

- Так, діла, - пробурмотів Трей, і якось безпомічно подивився на того, кого назвав дідом.

- Діла, - відповів той, дивлячись на відкриту сторінку, а потім подивився на мене з неприхованим інтересом вівісектора.

Позадкувала, відступаючи до дверей, бажаючи уникнути моментального препарування, але спина вперлася в чийсь торм, а коли я відскочила, мене перехопили в обійми чиїсь руки:

- Відпустіть принцесу, мей Сейліат, - різко сказав старий.

І руки, що вхопили мене, тут же відпустили.

Стало холодно, страшно, ненадійно. Повернулась і втупилася на кароокого, що відступив від мене на шанобливу відстань. Вловила дивне розчарування в очах, що світилися бурштиновим вогнем.

- Нік? - покликала єдину близьку мені людину і, піймавши його злий, відчужений погляд, ніби я була змією, що оманою пробралася в його замок, відскочила.

Зробила крок назад, похитнулася, зачепившись за щось, і рухнула, змахнувши руками та боляче вдарившись потилицею о кам'яну підлогу. Почувся якийсь тріск. Виникло відчуття падаючої стелі, але раптово все припинилося, а мене вже гостинно розкривши свої обійми чекало забуття.

Ось тобі і перша доба в новому світі.

* клинодактилія (від грец. κλίνω - «нахиляю, згинаю» + δάκτυλος - «палець») - вроджений дефект розвитку пальців.