Кольорова Сага - Вікторія Рудь

    Розвалившись у щойно привезеному кріслі-мішку, Гамадрил жував шаурму. Його густа сіра з сивиною шерсть була вся у плямах від кетчупу та майонезу. В кабінеті стояв специфічний сморід. Красуня-секретарка, у вишитій блузочці, морщила носика. "І як мені працювати з цією гидкою мавпою? – думала вона. – Одна справа – розумний інтелігентний Митець, який вільно володіє дванадцятьма мовами і зовсім інша – цей потворний тупий чужинець, який і однієї мови не знає досконало". Раптом її роздуми перервав голос Гамадрила:

     – Слиш, малая, а ну запісивай, что я буду діктавать,– звівши очі на стелю, він замовк, потім подлубався пальцем у носі і протяжно мовив, – Значіт так... Закон пєрший: пра названіє Каляровай страни. Атнинє Каляровая страна будєт називацца Чювірляндія. Саатвєцтвєнна, жітєлі страни : чювірли і чювірліхі.

    Дівчину переповнили почуття відрази і ненависті. " Сам ти чувирло!" – подумала вона і ледве подолала в собі бажання встромити в цю брудну, засмальцьовану потвору ніж для паперу, який лежав у неї під рукою.

    – Ну ти чьо, прімароженная, уснула?! – скрипучий голос Гамадрила повернув її до реальності.

    – Ні, шановний Гамадриле, я все записала.

    – Ета харашо. Закон фтарой: пра калярове художества. Запрєтіть каляровцам пользаваца алівцамі і фарбамі.

    – Але ж дракон'єри і так все знищили! – обурилася Настя. – Навіщо цей закон?

   – Е-е-е, нє скажі, – багатозначно підніс у гору палець Гамадрил, – каляровци дюже хітриє. І навєрняка у каждава гдє-та пріпрятана пра запас етай мазаніни.

    Настя мовчки друкувала, скоса поглядаючи на мавпу. В неї й справді вдома були приховані фарби й олівці і вона дуже боялася, щоб їх не знайшли.

    Гамадрил почав засинати, і тут же прокинувся від власного хропіння.

    – Ну, што же, работаєм дальше, – смачно потягнувся він. – Закон трєтій: пра Главную Майстєрню.

     – Перепрошую, а що не так з Майстернею?

     – Всьо нє так. Здєсь дюже нудна. Нада найті боліє вєсьолає мєста.

    "Твоє місці на кладовищі, або на сміттєзвалищі",– подумала дівчина, але, посміхнулася й сказала:

   – Ну, якщо бажаєте, щоб було весело, то можна переїхати в місцевий цирк.

   – О, а ета ідєя! Так і запіши: цирк пєрєімєнавать в Майстєрню Гамадріли.

   Дівчина була шокована:

   – Та я ж пожартувала!

   – Какі жарти, малая! Цирк – самає падхадящєє мєста для Майстєрні. І вся публіка там свая.

  "О, Господи, – подумала Настя, – де це нещастя взялося на нашу голову?! Треба зв'язатися з Митцем, напевно в нього є якийсь план, що робити далі".

    – Ти апять тармазіш? Прідьотся тєбя уволіть, – гаркнув Гамадрил, – бєз садєржанія!

   "Дурна потвора! Це називається заробітна плата. А "садєржаніє" у твоєї подруги Макаки," – подумки відрізала йому Настя.

    – Перепрошую, диктуйте далі.

    – Закон чєтвйортий: пра язик. В Каляровай странє всє далжни гаваріть на дракан'єрскам язикє.

    – А хіба така мова існує? – щиро здивувалася дівчина.

    – А я, па-твоєму, на каком язикє разгаваріваю?

   "І як  ти досі не зламав собі той язик, яким ти так гидко перекручуєш мову?!" – подумала Настя, а йому ввічливо відповіла:

    – Ну, мабуть, це дракон'єрська мова.

    – То-та же. Толька нє мова, а вєлічайший дракан'єрскій язик.

    "Напевно, це не лікується", – вирішила дівчина.

     Гамадрил дожував шаурму і голосно позіхнув:

      – Что-та я устал ат етай работи, здолай мнє кофє, малая.

      – Як учора, з вершками і цукром? – запитала Настя.

    – Я тєбє уже гаваріл, нє з гаршками, а са злівкамі? Учі дракан'єрскій язик! – повчальним тоном сказав Гамадрил.

      "Вже побігла вчити вашу бридку мову! Вершки – це те, що зверху, а «злівки» – те, що злили (тобто помиї) " – подумки відрізала дівчина.

       – А кстаті, малая, как тєбя завут? – раптом запитав Гамадрил.

    "Він глухий чи в нього пам'ять коротка? Я ж йому вже казала!" – зітхнула Настя, але терпляче промовила:

      – Анастасія  Ігорівна.

      – Нє, ну ета дюже дліннає імя, я нє запомню, – запротестував  Гамадрил. 

    "Ну, звичайно, куди тобі з твоїми куценькими мізками запам'ятати два таких складних слова!" – мовчки обурилася дівчина, а йому поблажливо відповіла:

       – Можете називати мене Настя.

      – Настя... ха-ха-ха... Настя... что ета за імя такоє прічудліває? – він сміявся, голосно рохкаючи, та врешті похлинувся власною слиною і почав кашляти на весь кабінет.

      "Ну, звісно, найкраще ім'я – Гамадрил!" – подумала дівчина і вийшла з кабінету.

    Вона готувала каву і згадувала ті часи, коли працювала з Митцем. Ніколи в житті Настя не зустрічала більш толерантного і розумного чоловіка. Він приходив на роботу раніше за всіх і йшов з роботи самий останній. Завжди в костюмі, зі смаком підібрана краватка, до блиску начищене взуття і відмінні чоловічі парфуми. Насті здавалося, що він живе на роботі. А як він кохав свою красуню дружину! Їхня сім'я була взірцем для всієї Кольорової Країни. Триста років разом! Ще три роки тому Настя навіть не мріяла працювати помічницею самого Митця. В двадцять два дівчина отримала диплом юриста і почала шукати роботу. Спочатку їй не щастило. Довелося працювати і продавцем фарб, і дизайнером, і консультантом в кол-центрі. Після цілого року таких поневірянь вона натрапила на оголошення в Інтернеті: "Потрібна помічниця в Майстерню Митця з юридичною освітою, бездоганним знанням кольорової мови, та базовими знаннями художника." Настя не повірила своїм очам. А якщо спробувати? По кольоровій мові  мала ступінь магістра, а малювати любила з дитинства. І її взяли. Це були два найщасливіших роки її життя. За цей час дівчина вивчила ще одну іноземну мову, відвідала з Митцем 15 країн і зустріла своє кохання. За день до арешту Митця, її коханий освідчився і зробив їй пропозицію, вона обіцяла подумати, хоча була впевнена, що скаже "так". Та наступного дня все пішло шкереберть. Митця заарештували, а на його місце прийшов Гамадрил. В країні почалися масові протести і численні арешти кольорівців, які підтримували Митця. Настя втратила зв'язок з коханим. Можливо його також заарештували? Перед тим, як Митця вивели з кабінету, він встиг їй прошепотіти: "Ні в якому разі не звільняйся!" Мабуть, Митець хотів мати свого агента в Майстерні. Тож, коли їй запропонували залишитися, вона погодилася, хоча навіть уявити собі не могла, в яких умовах їй доведеться працювати. Її роздуми перервав сигнал каво машини. Кава була готова. Треба знову йти в задушливий кабінет до смердючого Гамадрила. Навіть кондиціонер не рятує!