Скляна, олив'яна, дерев'яна - Катерина Олександрівна Медведєва

— Ти відмовляєшся? — Янтарина не могла повірити.

— Згадай про людину, якій більше, ніж мені, потрібна твоя допомога, — сказав чарівник.

— Мама… — прошепотіла Янтарина.

Киця в неї на руках прокинулась і поглянула на принцесу розумними зеленими очима.

— Нехай здійсниться заповітна мрія моєї мами! — урочисто проказала Янтарина.

І… щезла.

Ванда здивовано перегорнула сторінки. Порожньо… Історія обірвалась на найцікавішому епізоді. Куди поділась Янтарина? Хто зніме закляття з чарівника? Яка заповітна мрія була в королеви? Останні сторінки старовинної книжки були жовті й чисті, наче казкареві ураз набридло складати цю розповідь, він закинув книжку під ліжко і пішов до кав'ярні випити кухлик капучино.

На вулиці був пізній вечір, в усіх домівках уже лягали спати. За вікном на небі мигтіли зорі, вітер обвивався довкруж яблуневого гілля, ставало щодалі тихіше і спокійніше. Загорялися в траві світлячки, розкривала пелюстки сріблисто-біла лунарія. Ванда зітхнула, поклала книжку в секретер. Така дивовижна історія, такі чудові герої, і ось: вона ніколи не довідається, що ж трапилося з золотокосою принцесою.

Згадуючи казку, вона перевдяглася, почистила зуби і вже збиралась лягти, як раптом у двері коротко і наче нерішуче подзвонили. Ванда здригнулася. Хто б це міг бути так пізно?

Сходами загупотіли Вікторові капці, грюкнули двері батьківської спальні. Ванда дослухалася до кроків і стишених голосів, і тривожне передчуття зростало в душі.

— Вандо! Вероніко! — пролунав тремтячий мамин голос. — Спускайтеся швидше!

— Вандо! — До кімнати зазирнула заспана Вероніка. — До нас гості приїхали!

— Вночі? — спитала Ванда, та сестра вже щезла.

Дівчинка поспіхом одягла сукню, яку щойно скинула, пригладила волосся. І, чуючи, як гупає серце, стала спускатися сходами, намагаючись зазирнути через поруччя, хто ж у вітальні. І здається, хтось плаче?

Тато схвильовано розмовляв з кимось по телефону. Обличчя в нього було ошелешене. Мимо пробіг Віктор з валер'янкою і склянкою води.

— Постав чайник на вогонь, — наказав він мимохідь. — І скажи Вероніці, нехай приготує кімнату для гостей.

Не в змозі більше чекати, останні сходинки Ванда подолала у два стрибки. І завмерла, трохи налякано. На дивані біля каміна плакали обійнявшись мама і якась жінка, дуже схожа на маму, тільки молодша. А в дверях, розгублено роззираючись, з білою кицькою на руках, стояла принцеса Янтарина. У довгій, пом'ятій сукні, з розкуйовдженим волоссям, вона все одно виглядала казково й прекрасно. Тільки дивилася, не розуміючи, де вона знаходиться.

Ванда несміливо підійшла до неї і простягла руку.

— Привіт, Янтарино.

— Ти мене знаєш? — здивувалась принцеса.

— Я твоя сестра, — щасливо усміхаючись, сказала Ванда.

Усю ніч у вікнах будинку на горбку горіло світло. Виринаючи подеколи зі свого зачаровано-щасливого стану, Ванда встигала подумати, наприклад, про те, що якби хтось зараз зазирнув у її вікно, то неодмінно позаздрив би…

«Монетка з торта не обманула, виконавши моє бажання. І Котикове бажання, і бабусине. Виявляється, усі ми мріяли про одне й те саме», — здивовано подумала Ванда і знову пірнула в теплий радісний світ — світ, у якому тепер вона має сестру…

Янтарина не могла повірити в те, що трапилося. Тільки біла кицька і три каблучки на руці нагадували, що зовсім нещодавно вона була принцесою в казковій країні.

— Ти жила в казці, — мовила Ванда, дивлячись на сестру захоплено і трохи заздрісно. — А я цю казку читала! Мені було так цікаво!

— А ти б помінялася зі мною місцями? — спитала Янтарина.

Ванда подумала і ніяково похитала головою. Чес, безперечно, дуже милий, але проміняти на нього маму з татом, бабусю і прабабцю, домашній затишок, струмок з фореллю і все ляльково-квіткове життя? Ні, вона краще читатиме казки, а не житиме в них. Адже що цікавіша казка, то важче доводиться головним героям.

— Стільки всього трапилося… — сказала Янтарина. — Я й досі не вірю.

Вандина мама не відходила від Якобіни, вони зачинилися в маминій кімнаті і розмовляли, розмовляли… А Ванда так само не полишала Янтарину. Вона показала сестрі свої сукні, капелюшки, сумочки, колекцію намистинок і альбом з вишивками, свій шкільний щоденник і книжкову, повну казок шафу. Книжка зі срібним замочком виявилася незнайома Янтарині. Розгорнувши сторінку з портретом Чеса, сестри дружно зітхнули. Перезирнулися, і Янтарина невесело усміхнулась, а Ванда опустила очі. Вона зрозуміла, що сестра навряд чи гратиметься з нею в схованки і майструватиме кульбабиних ляльок: вона старша і серйозніша, хоча й не схожа на легковажну модницю Вероніку.

«Щоб товаришувати з Янтариною, доведеться подорослішати», — подумала Ванда.

Увечері вся родина зібралась у прабабці. З кухні долинав чарівний аромат качки, запеченої з мандаринами. У вітальні пахкотіли булочки з корицею, бісквітні тортики, тістечка і шоколадні цукерки. Тато приніс величезні трояндові букети і розставляв їх по антикварних вазах. Вероніка невдоволено спостерігала за білою кицькою та рудим кошеням: як би вони, граючись, не зачепили кігтиками її нові дорогі панчохи. Віктор протирав келихи на шампанське і весь час поглядав на Янтарину. Він вирішив завтра ж написати її портрет і назвати його «Принцеса з золотим волоссям». Притому Віктор казок не читав, просто він був художник і часом угадував дуже точно.

Янтарина, у новій білій сукні, сиділа біля каміна й дивилась у вогонь. На шиї золотаво виблискував бурштин, наче підказуючи, що поруч скарб. Вона пригадувала Чеса, його усмішку, зеленаво-карі очі, медове волосся. Запитувала себе, хто ж із них помилився, і не знаходила відповіді.

Біля вікна стояв Котик і зачаровано дивився на Янтарину. Чи то складав