Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл - Сюзанна Кларк

— О ні! У містера Ганіфута три доньки — наймиліші дівчата на світі. Одна вже заміжня, друга заручена, а третя ніяк не може визначитися. Ні, містерові Ганіфуту треба дбати про родину. Усі його кошти розписано.

— Тоді я з чистою совістю можу поділитися з вами своїми сподіваннями! Чом би мені не позичити вам грошей?

Враженому м-ру Сеґундусу на кілька секунд відібрало мову.

— Ви дуже люб’язні, мадам! — відповів він затинаючись.

Місис Леннокс усміхнулася.

— Ні, сер. Аж ніяк. Якщо магія така популярна, як ви кажете, — а я, звісно, поспитаю людей, щоб упевнитися, — то прибуток має вийти непоганим.

— Але мій діловий досвід жалюгідно малий, — відповів м-р Сеґундус. — Боюся, я нароблю помилок — і змарную усі ваші гроші. Ні-ні, ви дуже люб’язні, і я від щирого серця дякую вам, але мушу відмовитися.

— Що ж, коли вам не до душі сама думка про те, щоби позичати гроші, — а я знаю, не кожен на це зважиться, — справу легко влаштувати. Школа належатиме мені — й тільки мені. Я візьму на себе витрати й ризики. А ви станете директором школи, й наші імена стоятимуть поруч. Зрештою, для цього дому немає кращого застосунку, аніж стати школою для магів. Як помешкання він має безліч недоліків, а для шкільної споруди навіть дасть значні переваги. Розташований у дуже віддаленій місцині. Тут немає мисливських угідь. Тому молоді люди майже не матимуть змоги пограти в азартні ігри чи вийти на полювання. Коли не буде розваг, вони цілком присвятять себе навчанню.

— Я би не брав у науку картярів! — уражено відказав м-р Сеґундус.

Жінка знову всміхнулася.

— Гадаю, ви ніколи не давали своїм друзям приводу хвилюватися за вас. Хіба їх гризе неспокій, що цей зіпсутий світ може знищити таку чесну людину.

По обіді м-р Сеґундус сумлінно повернувся до бібліотеки й надвечір попрощався з обома леді. Вони розлучилися надзвичайно доброзичливо, і місис Леннокс пообіцяла невдовзі запросити його до Бата.

Повертаючись додому, м-р Сеґундус суворо застерігав себе від великих надій на дивовижні плани щодо Майбутньої Користі й Щастя, але не міг заборонити власній уяві малювати ідеальні картини: як він навчає молодь і вражається її дивовижному поступу; як Джонатан Стрейндж приїжджає з візитою до школи; як радітимуть учні, дізнавшися, що їхній наставник-друг і повірений одного з найвидатніших магів Новітньої доби; як Стрейндж каже йому: «Це неймовірно, Сеґундусе. Я натішитися не можу. Чудово!»

Додому Сеґундус дістався після півночі й чималим зусиллям волі переконав себе не бігти негайно до м-ра Ганіфута, щоби повідомити новини. Але наступного дня, коли він рано-вранці прибув-таки до друга, годі було знайти слова, щоб описати їхню радість. Їх переповнювало таке щастя, аж м-р Сеґундус не наважувався уповні йому віддатися. Місис Ганіфут у душі лишилася веселим дівчиськом, а тому, схопивши чоловіка за руки, пустилася з ним у танок навколо столу зі сніданком, адже не знала іншого способу висловити свої почуття. Потім вона схопила за руки м-ра Сеґундуса і взялася кружляти навколо столу вже з ним, а коли в обох магів уже не стало сил, вона продовжила сама. Лише про одне — і то зовсім трішки — шкодував м-р Сеґундус: м-р і місис Ганіфут нітрохи не здивувалися почутому. Вони були дуже високої думки про мага, а тому не вважали за чудасію, що дві вельможні леді запрагли заснувати школу винятково заради його вигоди.

— Хай вона знає, що їй дуже поталанило знайти вас! — заявив м-р Ганіфут. — Хто ж ліпше годиться на роль директора школи для магів? Ніхто!

— І зрештою, — зауважила місис Ганіфут, — що їй ще робити з грішми? У бідолашної немає дітей!

М-р Ганіфут був переконаний, що тепер на м-ра Сеґундуса чекає забезпечене майбутнє. Натура сангвініка не дозволяла йому сподіватися на менше. Одначе він уже досить довго прожив на світі й тверезо дивився на справу, тому сказав м-ру Сеґундусу, що спершу варто розпитатися про місис Леннокс: хто ця леді і чи справді вона така багата, як здається.

Вони написали другові м-ра Ганіфута, що мешкав у Баті. На щастя, місис Леннокс добре знали як вельможну леді, хоча місто кишіло заможними людьми високого стану. Вона народилася багатою і вийшла заміж за ще багатшого чоловіка. Той помер молодим, а місис Леннокс не дуже за ним побивалася, отримавши свободу потурати своєму діяльному характеру і жвавому розуму. Вона збільшила свої статки завдяки вдалим вкладенням і розумному управлінню землями та маєтками. Вона славилася сміливим, рішучим характером, широкою благодійністю й теплотою у дружбі. Леді мала будинки в усіх частинах королівства, але мешкала здебільшого у Баті, з місис Блейк.

Тим часом місис Леннокс ставила запитання того самого штабу про м-ра Сеґундуса, і, певно, відповіді її вдовольнили, адже невдовзі вона запросила мага до Бата, де вони швидко владнали всі деталі.

Наступні кілька місяців Стеркросс-Голл ремонтували й прибирали. Протікав дах, два каміни були забиті, а частина кухні взагалі обвалилася. Коли м-р Сеґундус дізнався, скільки все це коштуватиме, він був приголомшений. Маг порахував, що, коли не прочищати другий камін, примиритися зі старосвітськими лавками й дерев’яними стільцями, щоб не купувати нові меблі, й обмежитися трьома слугами, можна заощадити шістдесят фунтів. У відповідь на його лист місис Леннокс почала ремствувати, що м-р Сеґундус витрачає недостатньо грошей. Усі його учні походитимуть зі шляхетних родин, вони потребуватимуть теплих кімнат і затишку. Вона порадила найняти ще дев’ятьох слуг, на додачу до дворецького і французького кухаря. Варто наново умеблювати дім й заповнити льох вишуканими французькими винами. Усі прибори, наголосила вона, мають бути зі срібла, а посуд — веджвудський.

На початку грудня м-р Сеґундус отримав вітального листа від Джонатана Стрейнджа з обіцянкою навідати школу наступної весни. Та попри найкращі побажання, що линули від усіх, і прикладені зусилля, м-р Сеґундус не міг позбутися відчуття, що школа так ніколи й не втілиться в життя: щось лихе стане на заваді його планам. Ця думка ніяк не йшла йому з голови, як би він її не гнав.

Одного ранку посеред грудня м-р Сеґундус приїхав до Стеркросу й побачив, що на сходах розсівся якийсь чоловік. І хоча маг, здається, ніколи раніше не бачив новоприбулого, він миттю збагнув: це Лиха Доля власного персоною; це Згуба всіх Сеґундусових Мрій і Сподівань. Чоловік був убраний в чорне пальто старомодного крою — таке саме зношене й пошарпане, як і Сеґундусове, а на черевики йому налипла багнюка. Через довге, й