Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

«Так, і добрим гномом, — зітхнув Ерагон. — Нам треба знайти Арію й Насуаду. У мене вже не лишилося сил для лікування, але вони мають знати про Мертага».

«Гаразд, ходімо», — погодився дракон.

Невдовзі вони побачили Рорана, що повільно наближався до них з боку річки. Зупинившись перед Ерагоном, юнак деякий час пильно дивився йому в очі, немовби хотів щось сказати, а потім різко вдарив його кулаком у підборіддя.

Ерагон міг уникнути удару, але не став цього робити, лише трішки відхилився, щоб кузен не зламав собі руку.

— Гадаю, я заслужив це? — спитав він.

— Так, заслужив! — вигукнув Роран. — Тобі не здається, що нам треба поговорити?

— Прямо зараз?

— Я не можу чекати, зрозумій! Разаки схопили Катріну, й мені потрібна твоя допомога! Вона в них ще звідтоді, як ми покинули Карвахол!

«Он воно що, — промайнуло в Ерагоновій голові. — Тепер я розумію, чого Роран привів за собою ціле селище».

— Зараз я мушу дещо зробити, — озвався він до Рорана. — А потім ми обов'язково поговоримо, гаразд? Ти можеш піти зі мною.

— Звісно, піду.

Прямуючи всіяним тілами полем, Ерагон крадькома позирав на кузена.

— Я повсякчас сумував за тобою, — нарешті озвався він.

— А це Сапфіра? — кивнувши, перевів той розмову в інше річище. — Джоуд казав, що саме так звуть твого дракона.

— Так, і вона каже, що рада бачити бодай когось із мого роду.

— То вона ще й говорить! — вигукнув Роран. «А що таке? — спитав дракон через Ерагона. — Ти гадав, я німа, як печерна ящірка?»

— Пробачте, — закліпав очима юнак. — Я не знав, що дракони такі розумні. Спершу разаки й чаклуни, потім гноми, тепер вершники й дракони, що вміють говорити. Схоже, весь світ з'їхав з глузду.

— Вочевидь, ти маєш рацію, — посміхнувся йому Ерагон.

— А як же той вершник, з яким ти бився? Ти поранив його? Через це він і втік?

— Потерпи трохи й згодом про все дізнаєшся.

Знайшовши шатер Насуади, Ерагон і Роран повагом увійшли досередини. Сапфіра й собі допитливо просунула голову у вхідний отвір. Сидячи на столі, дівчина про щось говорила з Арією. Ельфійка, присвічуючи собі свічкою, лікувала їй рану на стегні, а служниця тим часом знімала з Насуади обладунки.

— Де ви були? — кинулись дівчина на шию Ерагонові. — Ми гадали, що ви загинули.

— Ні, все гаразд, — ніяково озвався юнак.

— Свічка горить, — сухо нагадала Арія.

— Ми не бачили вас звідтоді, як ви приземлились на галявину біля річки, — мовила Насуада, повертаючись на лікування до столу. — Коли червоний дракон відлетів, а ви не з'явились, Арія спробувала догукатись до вас, але не змогла… Ми навіть збирались послати по вас ціле військо на чолі з Ду Врангр Гата.

— Вибачте, я просто не хотів нікого турбувати, — вклонився Ерагон. — Я був дуже стомлений після бою й забув зняти захист зі свідомості. До речі, знайомтеся — це мій кузен Роран.

Роран вклонився.

— Для мене це велика честь, — сказала Насуада.

— Для мене також, — буркнула Арія.

Потім Ерагон розповів, що Роран привів на допомогу варденам ціле селище й убив підступних Близнюків.

— Ми в боргу перед вами, Роране, — звела брови Насуада. — Хтозна, якої б іще шкоди встигли завдати Близнюки, доки Ерагон чи Арія їх не помітили. Ви допомогли здобути нам перемогу, тож я про це не забуду. Зараз у нас обмаль провіанту, але ваші селяни отримають усе, що забажають.

— Дякую, леді Насуадо, — вклонився Роран.

— Якби не купа справ, я б залюбки послухала про ваші пригоди на шляху з Карвахола до Сурди, — мовила дівчина. — Гадаю, було б дуже цікаво.

— Звісно, леді Насуадо, перегодом я про все вам розповім.

— Ви можете йти, — кивнула вона неуважно.

— Будь ласка, — сказав Ерагон, — дозвольте Рорану залишитись. Він також мусить знати про те, що сталося.

— Добре, якщо ти так хочеш, — погодилась Насуада. — Але що саме сталося? І хто той невідомий вершник?

Аби Роран зрозумів, що й до чого, юнак почав розповідь з історії про три останні драконячі яйця, з яких уже вилупилось два дракони, а також про Морзана й Мертага, а вже потім — про бій із вершником.

— І коли він ось так повернув меча, — пояснив Ерагон, — мені здалося, що ми вже десь бились. Кинувшись до нього й зірвавши шолом, я побачив…

— Невже Мертага? — тихо спитала Насуада. — Угледівши Близнюків, ми подумали, що він також міг вижити під Фартхен Дуром.

Кивнувши, Ерагон розповів про зраду Близнюків, їхній союз із ургалами й викрадення Мертага.

— Шкода, що все так обернулось, — мовила дівчина. — Мертаг сподобався мені в Тронжхеймі, тож я дуже хотіла, щоб він був на нашому боці. Дякую, що помстився за мого батька.

«Батьки, матері, брати, кузени, — подумки дратувався Ерагон. — Усе зводиться до родинних стосунків».

Зітхнувши, він вирішив розповісти все до кінця — про втечу Мертага й про таємницю свого народження.

— Не може бути, — прошепотіла Насуада.

Але найбільше Ерагона вразив кузен. Той ледь спромігся приховати на обличчі відразу.

— Можливо, Мертаг збрехав? — спитала Арія.

— Не думаю. Він був щирий зі мною.

— Ну що ж, — знизала плечима ельфійка після тривалої мовчанки. — Гадаю, про це більше ніхто не має знати. Вардени й так пригнічені появою нового Вершника. Вони геть розгубляться, дізнавшись, що Мертаг, якому вони довіряли, служить Галбаторіксу, а Убивця Смерка на додачу ще й його рідний брат. Словом, з нами ніхто не захоче мати справу. Навіть король Орин.

— Так, я цілком згодна з тобою, — кивнула Насуада. — А появи нового Вершника нам слід було чекати, адже Галбаторікс мав для нього яйце дракона. Схоже, тепер нам буде ще скрутніше. Ерагоне, ти зміг би перемогти Мертага з допомогою ельфійських чаклунів?

— Можливо. Але він не такий дурний, щоб битися з усіма одночасно.

— Зрозуміло, — сказала дівчина по тому, як усі безуспішно намагались вигадати бодай якісь варіанти захисту. — Ми надто стомлені битвою, й нам треба відпочити, а завтра повернемось до нашої розмови.

Коли Ерагон розвернувся, щоб піти, Арія несподівано глянула йому в очі:

— Не переймайся дуже… Ти не такий, як твій батько й брат. І ти не маєш відповідати за їхні ганебні вчинки.

— Так, — погодилась Насуада. — Не думай, що ми перестанемо тебе любити. У тебе добре серце, Ерагоне, й ім'я твого батька жодним чином на це не вплине.

— Дякую вам, — розчулено мовив юнак.

Вийшовши із шатра, він наскочив на Рорана, котрий замислено споглядав задимлений обрій.

— Тепер ти все знаєш, — зітхнув юнак, зупинившись поруч.

— Що ж поробиш, це голос крові, — знизав