Нічний цирк - Ерін Моргенштерн

Перш ніж йому вдається завершити свою думку, стрічка під стелею лускає — і один зі стільців падає просто на них. Він гепається на землю й розлітається на друзки, мало не зачепивши Прибамбаса.

— От дідько! — вигукує Марко. Бейлі відстрибує вбік і мало не збиває з ніг Крихітку. Її волосся знову на мить оживає. — Там є прохід,— кричить Марко, показуючи пальцем на віддалену стіну й розчиняючись у повітрі.

Бейлі озирається на Крихітку й Прибамбаса. Волосся дівчинки вже вляглося й завмерло. Кілька скалок від стільця лежить у Прибамбаса на черевиках.

Хлопчик відвертається й обережно оминає застиглі постаті, рухаючись у напрямку стіни. Він нервово зиркає вгору, на інші стільці й круглі металеві клітки, що висять на самих лише потріпаних стрічках.

Коли Бейлі розв’язує мотузку в стіні, пальці тремтять.

Щойно опинившись зовні, хлопчик думає, що знурився в сон.

У сусідньому наметі стримить височенне дерево. Таке ж кремезне, як його старий дуб, і росте просто із землі. Кора на його голих і чорних гілках вкрита воском від білих свічок.

Горить лише частина з них, але це блискуче видовище — вогники осяюють переплетені чорні гілки й відкидають танцівливі тіні на смугасті стіни намету.

Марко стоїть під деревом і обіймає дівчину. Бейлі одразу впізнає ілюзіоністку.

Вона така ж прозора, як і Марко, і в мінливому сяйві свічок її сукня здається серпанком.

— Привіт, Бейлі, — вітається дівчина, коли хлопчик наближається. Її голос лунає так тихо й чітко, наче вона стоїть зовсім поруч і шепоче йому просто на вухо. — Мені подобається твій шарф, — додає вона, не дочекавшись відповіді. Слова у вусі здаються теплими й на диво заспокійливими. — Мене звуть Селія. Не пригадую, щоб нас колись знайомили.

— Приємно познайомитися, — ввічливо каже Бейлі.

Селія посміхається, і хлопчик дивується, що вона геть не схожа на себе під час виступів. І справа зовсім не в тому, що крізь її прозорі контури можна роздивитися чорні гілки.

— Звідки ви знали, що я прийду? — цікавиться Бейлі.

— Крихітка казала, що ти частина подій, котрі вже почали розгортатися, тож я сподівалася, що кінець кінцем ти все ж таки з’явишся.

Почувши ім’я Крихітки, Бейлі озирається через плече на стіну шатра. Здається, що вечірка застигла не за смугастою тканиною, а десь дуже далеко.

— Нам потрібна твоя допомога,— говорить Селія, коли він знову повертається до неї. — Необхідно, щоб ти очолив цирк.

— Що? — перепитує Бейлі. Він не знає, що сподівався почути, але точно не це.

— Просто зараз цирку потрібен янгол-охоронець, — пояснює Марко. — Просто зараз він дрейфує, як корабель без якоря. Необхідно, щоб хтось припнув його до причалу.

— І цей хтось — це я? — не вірить вухам хлопчик.

— Нам би хотілося, щоб це був ти, — погоджується Селія. — Якщо ти наважишся взяти на себе зобов’язання. Ми зможемо підтримувати тебе, та й Крихітка з Прибамбасом допомагатимуть, але тягар відповідальності нестимеш ти.

— Але я зовсім не... особливий, — дивується Бейлі. — Не такий, як вони. Я не якесь там велике цабе.

— Я знаю, — озивається дівчина. — Ти не обраний, і тобі цього не судилося. Я хотіла б сказати тобі, що так і є, і все було б простіше, але це неправда. Ти просто опинився в потрібний час у потрібному місці й достатньо переймаєшся цирком, щоб зробити те, що треба. Іноді цього достатньо.

Спостерігаючи в миготливому світлі за дівчиною, Бейлі раптом пронизує думка, що вона значно старша, ніж здається, і це саме стосується Марко. Схоже, наче він роздивляється фотографію й розуміє, що людина на ній насправді вже не така молода, як на світлині, і від цього здається страшенно далекою. Навіть цирк видається далеким, хоча хлопчик перебуває в ньому. Таке відчуття, наче все падає в прірву.

— Гаразд, — каже Бейлі, але Селія здіймає прозору руку й зупиняє його.

— Чекай, — застерігає вона. — Це важливо. Я хочу, аби ти мав те, чого не мав жоден із нас. Я хочу, аби ти мав вибір. Ти можеш погодитися, а можеш просто піти геть. Ти не зобов’язаний нам допомагати, і я не хочу, щоб ти почувався зобов’язаним.

— А що станеться, якщо я піду геть? — питає Бейлі. Перш ніж відповісти, дівчина кидає погляд на Марко. Вони мовчки дивляться одне одному в очі, але це здається настільки інтимним, що хлопчик відводить погляд, розглядаючи хитросплетіння гілок.

— Він не встоїть, — за мить озивається Селія. Повернувшись до Бейлі, вона не вдається в подробиці, а просто веде далі: — Я знаю, що ми просимо занадто багато, але я більше не маю до кого звернутися.

Раптом свічки на дереві починають іскритися. Деякі з них згасають, замість вогників з’являються завитки диму, котрі вже за мить розчиняються в повітрі. Селія здригається,