Українська література » Фентезі » Прокляті - Чак Паланік

Прокляті - Чак Паланік

Читаємо онлайн Прокляті - Чак Паланік
найліпші мізки Середньовіччя присвячували все життя дуже дрібному підрахунку надзвичайно великих і важливих чисел.

Я хитаю головою і кажу: хотіла б я, щоб мої батьки теж такою дурнею займалися.

Час від часу Леонард зупиняється та тикає пальцем на якусь фігуру вдалині. Та, що летить у помаранчевому небі, змахуючи блідими крилами з воску, що тане і тече униз великими краплями, — це Троян, нічний демон російської культури. В інший бік летить ще один, дивлячись униз яскравими совиними очима на широкому черепі, — це Тецкатліпока, ацтекський бог зла. Огорнувшись циклонними вітрами, дощем і пилом, ходять оні, японські демони, які, за традицією, живуть у самому серці буревію.

Для світових лідерів попередніх століть цей великий опис мав таке ж значення, що його матиме проект розшифровки генома людини для майбутніх дослідників, пояснює Леонард.

За свідоцтвом єпископа де Спіни, третина ангелів небесних була скинута до Пекла, і ця божественна децентралізація, це небесне прибирання зайняло цілих дев'ять днів — на два дні довше, ніж було потрібно Богу, щоб створити Землю. У цілому, такого вимушеного переселення зазнали 133 306 668 ангелів, включаючи колись дуже поважних херувимів, володарів, серафимів і домініонів, серед них — Азвіель і Гаап, Оза і Марут, і Уракабараміл.

Бабетта, все ще ідучи попереду нас, рука об руку з Паттерсоном, раптово заходиться сміхом — голосним і різким, і таким же штучним, як її підроблені туфлі.

Стрілець люто дивиться їм у спини, і велика булавка утикається в м'язи його стиснутої нижньої щелепи.

З рота Леонарда сиплються імена демонів, які можуть трапитися на нашому шляху: Ваал, Вельзевул, Веліар, Лібераче, Діаболос, Мара; Пазузу — ассирійський бог з головою кажана і хвостом скорпіона; Ламашту — шумерська жінка-демон, яка однією груддю годує свиню, а іншою — собаку; чи Намтару — месопотамська версія нашої сучасної Старої з косою. Ми шукаємо Сатану так само завзято, як мої мама і тато шукали Бога.

Коли пригадати, то батьки завжди штовхали мене до розширення свідомості: я нюхала клей і бензин, а ще жувала таблетки мескалу. Лише через те, що вони робили свого часу: ледарювали у підлітковому віці, вештаючись брудними полями Вермонту і соляними рівнинами Невади, не прикриваючи тіл нічим, окрім фарб для обличчя та товстого шару поту й бруду, прикрашаючи голови гірляндами смердючих дредів, серед яких повзали міріади вошей, і прикидаючись, що вони знайшли Просвітлення… все це зовсім не означає, що і я маю зробити таку ж саму помилку.

Вибач, Сатано, я знову вимовила слово на літеру «Б».

Навіть не зупиняючись, Леонард постійно вказує головою чи рукою на колишніх богів давно зниклих культур, які нині опинилися в підземному царстві. Серед них: Бенот, вавилонський бог; Дагон, бог філістимлян; Астарта, богиня сидонян; Тартак, бог гевітів.

Підозрюю, що батьки плекають свої злиденні спогади про епізоди на музичному фестивалі у Вудстоку чи фестивалі «радикального самовираження» у Невадській пустелі не тому, що ці розваги допомогли їм помудрішати, а тому, що такі дивацтва були невід'ємними від того періоду їхніх життів, коли вони були молоді й не мали нести тягар відповідальності. Вони мали вільний час, пружні м'язи, а майбутнє ще здавалося надзвичайною, цікавою пригодою. Більше того: і тато, і мама не мали певного соціального статусу, а отже — їм не було чого втрачати, і вони могли дозволити собі розгулювати голяка, намазавши гноєм набухлі геніталії.

Саме через те, що вони свого часу вживали наркотики та наражалися на небезпеку церебральних порушень, вони наполягали на тому, щоб я брала з них приклад. Кожного разу, відкриваючи коробку зі сніданком, я знаходила там бутерброд із сиром, пакет яблучного соку, нарізану моркву й п'ятсот міліграмів «перкосету». У панчосі на Різдво — хоча ми його й не святкували — завжди лежали три апельсини, фігурка миші з цукру, губна гармошка — і «кваалюд». У кошику на Великдень — хоча це свято ми Великоднем не називали — замість карамельок я знаходила шматочки гашишу. Все на світі віддала б за те, щоб забути ту сцену, в день, коли мені виповнилося десять: я молотила мітлищем по піньяті на очах у однолітків і їхніх недорозвинених батьків — колишніх хіпі, колишніх растаманів, колишніх анархістів. У ту мить, коли різнокольорове пап'є-маше розірвалося, замість ірисок і шоколадних цукерок з начинкою на всіх пролився дощ із «вікодину», «дарвону», «перкодану», ампулнітрату аміла, марок ЛСД і різноманітних барбітуратів. Батьки, тепер багаті й поважно-дорослі, були просто у захваті, тоді як ми з друзями не могли не відчувати, що нас трохи надурили.

А ще не треба бути нейрохірургом, щоб зрозуміти: дуже мало дітей дванадцяти років справді отримають насолоду від участі в нудистському дні народження.

Деякі з найбільш жахливих образів тут, у Пеклі, здаються просто сміховинними, коли порівняти їх із цілим поколінням дорослих людей, абсолютно голих, які борються один з одним на підлозі, важко дихають і хапають ротом повітря в божевільному змаганні за жменьку капсул кодеїну, що розкидані навколо.

Це були ті ж самі люди, які боялися, що я виросту такою собі пані Німфі Німфогаймер.

Тепер ми зі Стрільцем і Леонардом ідемо в хвості Бабетти і Паттерсона, прокладаючи карколомний шлях крізь пагорби обрізків нігтів, сірі кучугури, що розповзаються, що містять кожна малесенький шматочок нігтя, який коли-небудь зрізали. Деякі фрагменти нігтів пофарбовані у рожевий чи червоний, чи навіть блакитний колір. Ми пробираємося вузькими каньйонами, а тонкі струмочки нігтів стікають униз. Нігті, що стікають донизу, погрожують перетворитися на лавину, яка може поховати нас живцем в осипі колючого кератину. Над головою у нас вигинається палаюче жовтогаряче небо, а в бокових каньйонах, унизу, видніються зменшені відстанню, крихітні купки кліток, де такі ж, як ми, прокляті душі сидять у постійно забрудненій самотності.

Ми блукаємо навмання, а Леонард продовжує називати імена демонів, яких ми можемо зустріти: Мевет, юдейський бог смерті; Ліліт, що викрадає дітей; Решев, демон мору; Азазель, демон пустелі; Астарот… Роберт Мепплторп… Люцифер… Бегемот…

Перед нами ідуть Бабетта та Паттерсон: вони підіймаються на невеликий пагорб, який перекриває вид на навколишній простір. Діставшись самого верху, парочка зупиняється. Навіть іззаду ми бачимо, як напружується Бабетта. Реагуючи на те, що відкрилося їй вдалині, вона підіймає руки і затуляє обличчя, пальці щільно закривають очі. Бабетта трохи нахиляється убік, притискає лікті до талії і відвертається, витягуючи шию, наче збираючись блювонути. Паттерсон повертається до нас і робить знак головою: давайте, покваптеся! Він хоче, щоб ми побачили якесь нове звірство просто тут, за цим новим обрієм.

Ми

Відгуки про книгу Прокляті - Чак Паланік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: