На лезі клинка - Джо Аберкромбі
— Живою, брате! Вона потрібна нам живою!
— Живою, — пробурмотів чоловік, — та чи неушкодженою?
Жінка засміялася. Ноги Ферро відірвались від землі, метляючись у повітрі. Вона відчула, як один із її пальців хруснув і ніж впав на траву. Рука стискала її горло все сильніше, і вона дерла її зламаними нігтями. Все було марно. Білий світ почав темнішати.
Ферро чула, як десь далеко сміється жінка. З темряви випливло обличчя, і щоки Ферро торкнулася рука. Пальці були приємні, теплі, ніжні.
— Заспокойся, дитя, — прошепотіла жінка. Її очі були темні і глибокі. Ферро відчувала на обличчі її гарячий і духмяний подих. — Ти поранена, тобі потрібно відпочити. Заспокойся… спи.
Ноги Ферро наче налилися свинцем. Вона востаннє слабко сіпнулась, і її тіло обм’якло. Серцебиття сповільнилось…
— Відпочивай.
Повіки Ферро почали важчати, а вродливе обличчя жінки розпливатися.
— Спи.
Ферро з усієї сили вкусила себе за язик, і в її роті стало солоно.
— Заспокойся.
Ферро виплюнула кров в обличчя жінки.
— А-а! — закричала та з відразою, витираючи кров з очей. — Вона зі мною б’ється!
— Такі, як вона, ладні боротися з усім сущим, — мовив голос чоловіка прямо під вухом Ферро.
— Послухай-но мене, шльондро! — зашипіла жінка, стискаючи щелепи Ферро залізними пальцями і смикаючи її лице з боку на бік. — Ти підеш з нами! З нами! Хочеш ти цього чи ні! Ти мене чуєш?
— Нікуди вона не піде.
Ще один голос, низький і м’який. Він здавався знайомим. Ферро кліпнула, кволо похитавши головою. Жінка обернулась і глянула на старого, що стояв поблизу. Юлвей. Його браслети тихо дзвеніли, коли він тихо ступав по траві.
— Ти жива, Ферро?
— Г-ага, — прохрипіла вона.
Жінка вишкірилася до Юлвея.
— Хто ти такий, старий виродку?
Юлвей зітхнув.
— Я — старий виродок.
— Котися звідси, псино! — кинув чоловік. — Нас прислав сюди Пророк. Калул, власною персоною!
— І вона піде з нами!
Юлвей мав сумний вигляд.
— Я ніяк не можу змінити вашу думку?
Обоє розсміялися.
— Дурню! — крикнув чоловік. — Наша думка незмінна!
Він відпустив одну з рук Ферро й обережно ступив уперед, тягнучи її за собою.
— Шкода, — сказав Юлвей, хитаючи головою. — Я гадав, ви передасте Калулу моє шанування.
— Пророк не знається з такими, як ти, злидарю!
— Я тебе здивую, але колись ми були добре знайомі.
— Тоді я передам господарю твоє шанування, — глузливо кинула жінка, — разом із новиною про твою недавню смерть!
Ферро крутнула зап’ястям і відчула, як ніж упав у її долоню.
— О, Калул зрадів би такій новині, втім, поки що він її не отримає. Ви двоє себе прокляли. Ви порушили Другий закон, коли скуштували людську плоть, і за це доведеться поплатитися.
— Старий дурню! — висміяла його жінка. — Твої закони нас не стосуються!
Юлвей повільно захитав головою.
— Слову Еуза підкоряється все суще. Винятків не буває. Жоден із вас не піде звідси живим.
Повітря навколо старого замерехтіло, викривилось і розмилось. Жінка заклекотіла і раптом упала на землю. Не просто впала — розчинилась, розтеклась, і тільки темний шовк затріпотів навколо її падаючого тіла.
— Сестро!
Чоловік відпустив Ферро і, розкинувши руки, рвонув до Юлвея, але не встиг зробити й кроку. З його губ несподівано зірвався пронизливий крик, і він повалився на коліна, стискаючи голову. Ферро змусила свої неслухняні ноги піти вперед, вхопилася за його волосся покаліченою рукою і встромила йому в шию ножа. У повітря ринула пилюка. Фонтан пилюки. Навколо рота чоловіка танцювали язики вогню, до чорноти обвуглюючи його губи й обпікаючи їй пальці. Вона кинула його на землю, кашляючи і фиркаючи. Лезо розітнуло йому живіт, шкрябнуло об ребра і зламалось у грудях. Зсередини вирвався вогонь. Вогонь і пил. Ферро ще довго штрикала його тіло поламаним ножем, хоч воно давно вже не ворушилось.
Вона відчула, як на її плече опустилась рука.
— Він мертвий, Ферро. Вони обоє мертві.
Вона побачила, що так і є. Чоловік лежав на спині, втупившись у небо — його лице обвуглилось навколо носа й рота, а з глибоких ран клубочився пил.
— Я його вбила.
Її голос був ламкий і хриплий.
— Ні, Ферро. Це зробив я. То були молоді пожирачі, слабкі й дурні. Та все ж тобі пощастило, що вони лише хотіли тебе впіймати.
— Пощастило, — буркнула Ферро, пускаючи на труп пожирача криваву слину.
Вона облишила зламаний ніж і відповзла навкарачки. Тіло жінки, якщо його так можна було назвати, лежало поряд. Це була безформна, горбкувата купа плоті. Вона змогла побачити довге волосся, одне око і губи.
— Що ти їм зробив? — прохрипіла вона закривавленим ротом.
— Я обернув її кістки на воду. А його випалив зсередини. Одному вогонь, іншій — вода. Для таких, як вони, годиться будь-що.
Ферро перевернулась на траві і поглянула на ясне небо. Відтак підняла руку до обличчя, потрусила нею. Один із її пальців теліпався туди-сюди.
Над нею нависло лице Юлвея.
— Боляче?
— Ні, — прошепотіла вона, опустивши руку на землю. — Мені ніколи не боляче.
Вона глянула на Юлвея.
— Чому мені ніколи не боляче?
Старий спохмурнів.
— Вони не припинять тебе шукати, Ферро. Тепер ти розумієш, чому повинна піти зі мною?
Вона поволі кивнула. Це далось їй надзвичайно важко.
— Розумію, — прошепотіла Ферро. — Розумію…
Світ знов поринув у пітьму.
Любить… не любить
— Ай! — скрикнув Джезаль, коли кінчик шпаги Філіо з силою вп’явся йому в плече.
Він відсахнувся, кривлячись і лаючись, а штирієць посміхнувся йому і зробив кілька розчерків клинками перед публікою.
— Укол на користь майстра Філіо! — заволав арбітр. — Рахунок зрівнявся: два — два!
З трибун долинули слабкі оплески, і Філіо рушив до загорожі для учасників з дратуючою посмішкою на обличчі.
— Верткий виродок, — мовив Джезаль про себе, йдучи вслід за ним.
Він мав би передбачити цей випад. Виною всьому була його недбалість.
— Два — два? — прошипів Варуз, коли Джезаль, важко дихаючи, плюхнувся на свій стілець. — Два — два? Проти цього нікчеми? Він навіть не з Союзу!
Джезаль вирішив не нагадувати, що нині Вестпорт вважається частиною Союзу. Він знав, що Варуз мав на увазі, як і решта людей на арені. На думку публіки, його суперник був аутсайдером. Джезаль взяв рушник із рук Веста і витер спітніле лице. П’ять уколів — тривалий бій, але не схоже було, щоб Філіо надто
