Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Я доведу, що також можу виконати будь-яке завдання, мій генерале, — сказав молодий Корон, намагаючись збадьоритися. По мірі наближення до місця битви, йому ставало все страшніше, але він краще б помер, аніж зізнався у цьому. Занадто гордовитим та завзятим він був. — Обіцяю, що не підведу вас.

— Побачимо, Короне, побачимо.

Норенгард розпочав наступ одразу опівдні, коли сонце сховалося за хмари, а в обличчя повіяв вітер із Чорних гір. Наступ очолив генерал Корон, малиновий плащ якого яскраво вирізнявся з-поміж маси сірих та чорних обладунків. На мосту їх чекали списоносці, яких прикривали лучники. На пагорбах стояла важка піхота та кіннота Тальгрієна, очікуючи подальших наказів своїх командирів.

— Вперед! За Норенгард! — кричав Корон, дико вертівши головою, від чого його довге чорне волосся скуйовдилося, — За короля!

Важка піхота, зімкнувши щити та виставивши вперед списи, ступила на міст. Їх засипав град стріл та списів, які важко тарабанили по щитах та обладунках. Войовничі вигуки уже за мить почали змішуватися із благанням про допомогу та взиванням до богів. Але якраз таки боги любили подібні побоїща обходити стороною, і робити вигляд, що вони ні до чого.

Просування значно сповільнювали балки та гілля, покладене поперек моста, тому доводилося ще й розбирати або пробиратися повз перешкоди.

— Тримати стрій! — очі Корона горіли відвагою, він вів війська вперед, навіть не думаючи спинятися. Хто б міг подумати, що цей хлопчина декілька хвилин тому боявся цієї битви. — Скидайте балки у воду! У воду!

Норенгардці рухалися повільно, але впевнено. Уже пройшли половину моста, очищуючи на своїй дорозі перешкоди. Обстріл лучників не припинявся, кожної миті у воду падали люди, де їх добивали стріли та списи. Втрати були чималі.

— Мій генерале!

Даалах, сидячи на своєму декстері, повернув голову, побачив розвідника, що мчав у його бік. Чоловік повертався із розвідки, це було видно по загнаному коні, який висунув язика і хрипів. Розвідник був весь в крові.

— Мій генерале! Підкріплення до ворога! — кричав він, ледве стримуючи коня.

— Скільки?

— Більше п'яти тисяч.

Даалах швидко поглянув на чорно-сіре військо, що сунуло мостом. Помітив серед усього того натовпу малинові обладунки та плащ. Поруч розвівався штандарт із гербом Норенгарда — сірого ворога із розправленими крилами.

— Скажіть Татрану, щоб прискорив перехід річки! — проговорив генерал до командира, який стояв поруч, — Киньте дві когорти на підтримку авангарду! Підтримайте Корона! Гвардія повинна стояти, ні в якому разі не кидати її в бій! Вперед, панове, за славою та перемогою!

На мосту кипіла затята битва, вигуки людей змішувалися із брязкотом металу, іржанням коней та криками командирів. Кам'яний міст, здавалося, прогнувся під вагою обладунків та людей, які їх носили. Ніколи ще ці краї не бачили більшої битви.

Мішель Рогель, сидячи на своєму бойовому коні, дивився на різанину, що розгорнулася на мосту. Важка піхота Норенгарда під грім барабанів налетіла на списоносців Тальгрієна. Крики людей ставали дедалі нестерпними.

Генерал побачив посеред хвилі ворога вершника у малиновому плащі та обладунку, який роздавав накази.

— Вадлере! — звернувся генерал до полковника, який був весь час поруч, — Цього малинового воїна варто прибрати. Передай лучникам, нехай цим займуться.

— Слухаюся, мій генерале!

Вадлер стрімголов помчав вниз пагорба, де розташувалися загони лучників. Мішель Рогель незворушно спостерігав за битвою. Бачив, як списоносці із грифонами на щитах прогинаються під натиском чорно-сірого війська. Він хижо примружив очі, оцінюючи ситуацію.

— Накажіть першій та другій панцирній хоругві підтримати списоносців! — крикнув він до капітанів, які тихо стояли позаду нього і очікували наказів, — Капітане Патрій та Лоренс — ведіть їй!

Кивнувши головами, двоє командирів побігли до своїх людей. Генерал із певним задоволенням спостерігав, як красиво розвертаються бойові порядки, як важка піхота строєм крокує до моста, на якому перевага все більше хилилася в бік Норенгарда. Цього Мішель Рогель допустити не міг.

Коли прийде підкріплення, думав він, ми зможемо відтіснити цих собак до самого Орграда, а там і капітуляція недалека. За мить генерал глянув на лучників, до яких дістався Вадлер. Здійнялися луки, стріли дивилися в небо, а коли командир махнув рукою, ті полетіла вгору, фуркочучи пір'ям. Мішель Рогель із задоволенням спостерігав, як декілька із них проткнули обладунок малинового лицаря, як той дивиться на стріли, а потім падає із коня у воду, яка бурхливим потоком текла під мостом.

— Нехай земля буде тобі вогнем, — усміхнувшись, сказав генерал тальгрієнського війська. — Сподіваюся, смерть командира освіжить норенгардські голови і вони збагнуть, що таке буде із кожним, хто насмілиться битися із золотим грифоном!

Даалах бачив, як здивовано Корон дивиться на стріли, що стирчали у нього із грудей. Якусь мить генерал у малиновому обладунку сидів в сідлі, дивлячись то на стрілу, то на людей, які билися довкола.

— Короне! — крикнув головнокомандувач, намагаючись привернути увагу генерала. — Негайно йдіть на поміч Корону! — закричав він до своїх людей.

На жаль, допомога була уже непотрібна. Глянувши на круків та ворон, що літали вгорі, Корон вислизнув із сідла, полетів у воду річки Марки. Даалах збагнув, що генерала витягнути уже не вдасться.

Увагу його привернула колона війська, яка вийшла з-за пагорбів і ринулася на підмогу противнику. Генерал Татран усе ще форсував річку, а тому не міг вдарити у фланги та тили ворога. Військо на мосту почало повільно відступати. Даалах побачив високого лицаря у золотих