Міфи, що мешкають поруч - Сергій Бобрицький

– Які тарілки? – прикинувся дурником домовик – Ось ці?

Після клацання пальців старого зазначений посуд зник, а на кухонному столі з'явився такий самий, але цілий.

– Ще раз дякую, Парамон. Удружив, так удружив. Слухай, там у холодильнику їжа стоїть, бачив?

– Звичайно, Вікторе, як не бачити? Дружина твоя готувала котлети і суп, і гречану кашу з тушонкою. Ти картоплю смажив.

Хммм… А про гречку я й забув…

– Так-так, все правильно. Так ось. Якщо вже ти нас і далі так годуватимеш, то, гадаю, потреби в таких запасах немає. Та й нечесним буде не відзначити такого цінного співробітника… Загалом – вся готова їжа, що є в холодильнику – твоя.

Старий завмер, наче почув щось або несподіване, або відверто шокуюче. Але потім швидко відтанув.

– Дякую, Хазяїне. Не забуду. – Вклонився мені домовик.

– Та годі тобі, це ж найменше, чим я тобі можу допомогти. – Відмахнувся я трохи зніяковіло. – Гаразд, я піду в душ. Зі столу завтра приберемо.

Однак, коли я вийшов з душу, кухня вже була чистою, а Парамон сидів поруч із грубкою і з задоволенням жував котлету, яку тримав у руці.

– Парамон. – покликав я його.

– Так, Ха ... Віктор? – Домовик сховав їжу за спину.

– Скажи, а домовики до ванної кімнати ходять?

– Навіщо, Хазяїне? – Здивувався щиро дідусь. – Ми ж духи. Маємо той вигляд, який забажаємо, тому завжди чисті. А брудними з нас виглядають лише ті, хто зло яке вчинив чи проклятий був.

Чудово. Додав собі до нічних кошмарів ще й брудних домовиків.

– Ясно. Ну гаразд, доброї ночі, Парамоне. Чи доброго ранку?.. Загалом, я спати. – Махнув я рукою і зайшов до спальні.

Прикривши двері, заліз у ліжко і витріщився на вже чітко помітну люстру на стелі. Думок були тисячі, що перескакували одна з одної, наче блохи. Домовик, відьма Каргіна, якийсь Борисов, мої Дари чи Дотики, чи як їх там, Даша і знову домовик.

День і ніч видалися настільки перенасиченими подіями, інформацією, що тільки відрубившись, а потім прокинувшись, я подумав про те, що провів день з якоюсь нечистю в одному будинку, а потім ще й спав у її присутності.

Холодний піт – штука неприємна. Однак, ситуація і справді була лякаючою, якщо поглянути збоку. Але потім я глянув на телефон, що лежить на тумбочці, і все забув. Бо там було написано, що зараз тринадцять-тридцять і що в мене – з десяток пропущених.

– Твою ж мамцю! – У серцях промовив я. Нічні пригоди й наступний страх знову заснути в квартирі з домовиком, що блукає нею, повільно блякли на тлі тієї головомийки, що я зараз можу вислухати від дружини.

Набрав номер. Трубку взяла одразу. Звичайно, звинуватила в пияцтві і «ви без баб одразу бухати кидаєтеся, ніби не бачили ніколи цю горілку клятущу!». Спробував заспокоїти – не допомогло. Але я особливо на це й не розраховував. Вислухавши ще пару звинувачень, спробував звалити все на Ютуб. Сказав їй, що знайшов серію відосів про Імперію інків і залип до четвертої ранку. Тому й відсипався півдня. У це повірила, бо знала мою божевільність на цю тему.

Загалом дружина ще трохи побурчала і, наприкінці, сказала, що залишається ще на день, приїде завтра. А коли я відверто сказав їй, що це схоже на якусь необґрунтовану помсту, Даша неохоче зізналася, що батьки вмовили її залишитися ще на день. Як же, лише раз на пару місяців донечку бачать!

Сказавши наостанок, що чекаю її завжди, коли б їй не захотілося приїхати, отримав запевнення, що я найкращий у світі чоловік, хоча і пияка. Розсміялися один одному в трубку і попрощалися набагато тепліше, ніж могло бути.

– Так, – сказав я собі, натиснувши на кнопку відбою, – взагалі питання прибирання в квартирі залишається актуальним. Хоча… – Ідея виникла несподівано.

– Парамон! – Просто з ліжка, спершу прийнявши сидяче положення, покликав я.

– Так, Вікторе. – Пролунало за дверима спальні.

– А чого ти двері не відчиняєш? – Здивувався я

– Так наказу не було. Попередні Господарі суворо забороняли без їхнього відома входити до спальні. Щоб не почув нічого та не побачив.

– Хммм, розумно, – сказав вголос я, – у всіх має бути особисте життя. Ну хоч зараз двері відчини, дозволяю.

Двері в спальню плавно відчинилися, а на порозі, але не переступаючи його, стояв все той же домовик, у білій сорочці. Ф-ф-фух, ну вже менше шансів, що в мене глюки два дні поспіль. Дуже схожі між собою.

– Парамон, скажи, будь ласка. А ти можеш допомогти мені зі збиранням будинку? – Обережно почав я.

– А що допомагати, Господарю? Чистий твій дім, поглянь сам!

Я й справді встав, натяг штани (чого мужику перед мужиком соромитися?) і вийшов із кімнати. Тааак ... І справді – ніби генеральне прибирання провели. Паркетна підлога блищить, ванна та туалет сяють. На кухні – жодного немитої тарілки. Навіть на балконі пил кудись подівся, хоча наш пилосос (і моє бажання) зазвичай туди просто не дотягуються.

Не те, щоб ми з Дашею жили, наче свині. Але коли обидва працюють, досить складно знайти час для прибирання. Хіба що вихідні. А якщо на одних вихідних, з якоїсь причини, прибратися не вдалося, то до наступних квартира в будь-якому випадку вже виглядатиме, як брудна.