Кольорова Сага - Вікторія Рудь

   Митець тримав напоготові Уловлювач. Четверо Вампірів-охоронників тут же зникли в ньому.

  – Що далі? – запитав Андрій, який ніс на спині Русалку. Вона пручалася і намагалася перекусити сітку.   – Може її теж пора в Уловлювач?

    – Ще зарано, – відповів Митець, – це – наш страховий поліс. Ходімо.

   По вулиці снували п'яні дракон'єри. Реготали, співали і билися. Біля головного входу в замок стояло ще два охоронника. Доки вони роздивлялися, що знаходиться в сітці, Митець потайки витяг у охоронника ключі і тут же скористався  енергетичним полем Уловлювача. Потім відчинив важкі двері замку і вони потрапили у простору похмуру залу з кам'яним троном посередині і великою кількістю темних коридорів.

     – І де нам шукати Дракона? – розгублено запитав Андрій.

     – Не хвилюйся – він сам нас знайде. Чекай його тут, а я займуся Чорною Зоною. Скажеш, що хочеш продати йому Русалку. Проси дорого, не менше тисячі драгонів, щоб він нічого не запідозрив. Візьми про всякий випадок Уловлювач.

     Митець зник в одному з коридорів.

    – Отже, я – знову приманка, – пробурмотів Андрій і поклав сітку на підлогу. Там була красуня, яка почала плакати і благала її випустити, але хлопець зітхнув і сказав:  – Вибач, я двічі на одні граблі не наступаю, не маю такої дурної звички.

     – Штоб ти здох, каляровєц! – крізь зуби прошипіла красуня і враз перетворилася на чудовисько, яке рвало і гризло сітку.

     Андрій дістав з кишені пензля і намалював на її рот шматок клейкої стрічки.

     Ще кілька помахів пензлика – і в його руці миготів ліхтарик. Хлопець направив світло вгору і завмер від несподіванки – вся стеля була заліплена здоровенними кажанами. Світло розбудило їх. Здійнявши страшенний гамір, вони полетіли на Андрія. Він витяг Уловлювач, який ледве встигав їх ковтати. Раптом кажани заспокоїлися і повернулися на свої місця. В залу почав просочуватися чорний дим. Він покружляв над хлопцем і потягнувся до трону, де став Двоголовим Драконом.

     – Хто ти і зачєм прішол? – запитала одна голова металевим голосом.

    – Я тарговец с Севернава Каралєвства, прінєс на прадажу Русалку, – Андрій не впізнав власного голосу, так сильно його спотворювали  дракон'єрська мова та кам'яні стіни замку.

     – Да у мєня етіх тварей пруд-пруді. Сколька ана жрьот? – сердито крикнула друга голова.

     – Нємнога, – не розгубився хлопець, – зато как танцуєт і пайот! У нєйо заваражующій голас.

    – Да у ніх у всех голас заваражующій, Лєшій би іх пабрал! – вилаялася та сама голова, а перша додала: – За голас платіть нє будєм, у нас ат отава пєнія за целий дєнь обє глави квадратниє становятся. Што в нєй єщьо інтєрєснава?

    – Ну, даже нє знаю... – трохи збентежено відповів Андрій. – Ідєальная фігура, красівая грудь, галубиє глаза...

    – Ну да, ну да... –  бурмотіли обидві голови, яких все це не вражало. Їм ставало нудно.

    – Сєрєбряниє воласи... – продовжував Андрій.

    Дракон вже збирався йти, та раптом одна голова сказала іншій:

    – Ти слишал? Сєрєбряниє воласи! Ета же наша мєчта  – дасталі еті златавласкі!

    І тут же друга голова крикнула до хлопця: – Давай, паказивай!

   Андрій невпевнено почав розв'язувати сітку. Він не мав ні найменшого уявлення, як поводитися з Русалкою, щоб вона перетворилася на дівчину.

    – Шльопні єйо па задніце! – командним тоном сказав Дракон. – Пасмотрім, што за красавіца!

    Приголомшений Андрій намагався зрозуміти, де у Русалки "задніца", так як все тіло, починаючи від стегон, було вкрите лускою і нагадувало величезний риб'ячий хвіст. Він перевернув її на живіт і легенько вдарив долонею трохи нижче спини. Русалка запручалася, але нічого не відбулося.

     – Дашто ти єйо гладіш?! – сердито крикнув Дракон. – Харашенька стукні!

   Руки хлопця вже по лікті забруднилися в якусь липку болотну субстанцію, йому було гидко і неприємно торкатися до Русалки. Він зціпив зуби і з усієї сили вдарив її по хвосту.

     – Какая красавіца! – захоплено крикнула одна голова, коли побачила дівчину.

     – Бєрьом! – сказала друга. – Сколька хочєш?

     – Трі тисчі драганав! – випалив Андрій, оцінивши збудження Дракона.

   – Нє дьошева... – пробурмотіла одна голова.

     – Нє будь такім скрягай! – сказала інша. – Відіш, тавар таво стоіт!Толька пачєму у нєйо рот заклєєн?

     – Пайот всьо врємя... – не розгубився Андрій.

    – Ха- ха - ха!... Кльова прідумал! – захоплено кричали  обидві голови. – Нада будєт всєму гарему заклєіть!

     Дракон понишпорив лапами під троном.

   – Гдє-та здєсь валялась какая-та мєлачь, – бутмотіла одна голова, – помніш, ми сабралі на палу послє вчерашнєва карпаратіва.

    – Да вот же ана, – сказала друга голова і дістала скриньку.

   Андрій відчув як по його спині потягло холодом. Дракон був зайнятий скринькою і не помітив, як хлопець вислизнув за двері.